Андрій Лаговський

Костянтинові з Аполлоном тая жартівлива гадка сподобалася. Тільки Володимир з холодною іронією одрік, що він не візьме участі в забаві:

— Бо я не поет: краще сидітиму простим свідком та й послухаю поетів, — вимовив він крізь зуби.

— Ну, музо! Приходь! «Кое странное пианство к пению мой глас бодрит?» — з комічним пафосом проголосив Лаговський архаїчне, псевдокласичне «стишилище» Тредьяковського, вдаючи, ніби на нього надходить од музи натхнення. — «Ну же, музо! Ну же, ну!..» — знов казав він за Тредьяковським...

Побледневшее дыханье... — урочисто одкрив він нарешті їхнє «радение».

Умирающей волны,—

підхопив Аполлон, студент лікар, що готувався до спеціальності — гоїти тих, хто вмирає.

Затаенного страданья Не приснившиеся сны, —

з великою веселістю швиденько докинув Костянтин. — А справді, добре виходить! — зареготався він.— Та й зовсім по-нашому, по-декадентському... Ну, тепер складаймо другу строфу, тільки перший рядок подам уже я, а не ви, щоб тон був мій. Ану: до-мі-соль-до-соль-мі-до! Ану:

Туберозы, иммортели... —

вимовив він,

...Замерзают — и поют, —

не задумуючись, хоробро підхопив і одрубав Аполлон.

...Полинявшие пастели Из фантазий что-то вьют, —

бистро докінчив строфу Лаговський. — Панове, — додав він, — ви зверніть увагу на той аж геніальний декадентський тур, який устругнув я... «Пастели», що пишеться з а,— це має бути малюнок, зроблений пастельними фарбами, pastello da pittori, — і ви, запевне, так і зрозуміли оцей мій вірш. Тільки ж не забувайте, що єсть російське слово «постели»... себто тії «ліжка», що на них сплять люди... Те слово пишеться з о, тільки ж повинно вимовлятися за законами російської фонетики достоту так само, як і слово «пастели», що пишеться з а. В такім разі наша поезія, в нашім уснім виголошуванні, набирає особливого, потайного, містичного настрою:

Полинявшие постели Из фантазий что-то вьют.

Може бути, що тут, у цім вірші, мова йде про якийсь покинутий або збіднілий «брачный чертог», доЛархх;, де стоїть

цілий ряд полинялих ліжок, що на них одбувшійся «оргіа-стичні втіхи»... Це я промовляю знов щиро декадентським стилем, бо в декадентів терміни: «оргіазм», «оргіастичний» — одні з найбільш улюблених...

Гучний регіт був йому відповіддю. Костянтин, забувши, що він уже не малесенький хлопчик-пустунчик, а дорослий студент, з пустотливим театрально вданим трагізмом здушив професора за горло, ніби хотів помститися за поругану декадентську поезію. А в Володимира тим часом перебігла думка: «Про які полинялі постелі з оргіастичними фантазіями казав він? Чи не про доми розпусти?.. Невже й він хоче кидати камінці в мій город?»