Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
Оскільки носіями інстанційних повноважень є судові установи відповідного рівня, для визначення їх місця використовується поняття вищих та нижчих судів. Місцеві суди завжди є нижчими судами. Апеляційні суди є вищими стосовно місцевих та нижчими стосовно Верховного Суду України в підсистемі загальних судів або Вищого спеціалізованого, якщо це спеціалізований апеляційний суд. Вищі спеціалізовані суди є вищими стосовно спеціалізованих апеляційних судів і нижчими стосовно Верховного Суду України.
Із принципом ступінчастості щільно пов’язане начало ієрархічності. Судова ієрархічність полягає у праві вищого суду переглядати рішення, постановлені нижчим судом. З принципу ієрархічності випливають декілька важливих правил:
— вищий суд наділений правом оцінювати законність і обґрунтованість рішення нижчого суду;
— нижчий суд зобов’язаний виконувати рішення вищого суду;
— юрисдикція вищого суду має переваги перед юрисдикцією нижчого суду в усіх сумнівах щодо застосування закону.
Однак ці правила, що випливають з принципу ієрархічності, діють в системі функціонування судової влади, де кожен суддя є її носієм і має рівний статус з усіма суддями, а тому й реалізація цих правил має судову специфіку.
Так, при скасуванні або зміні рішення нижчого суду вищий суд має вказати, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість рішення. Повертаючи справу у нижчий суд для нового розгляду, вищий суд повинен зазначити в ухвалі обставини, які належить з’ясувати. Але, скасовуючи рішення, вищий суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обставин, про достовірність або недостовірність доказів, переваги одного доказу над іншим.
Висновки і мотиви вищого суду, з яких скасовані рішення нижчого суду, є обов’язковими для останнього при повторному розгляді справи.
Рішення вищих судів при перегляді судових справ є основою формування єдності судової практики: на відміну від нижчого суду, що розглядав справу і рішення якого набуває чинності не відразу, рішення вищого суду, постановлені в апеляційному порядку, набувають чинності відразу після їх оголошення.
Важливу роль у побудові судової системи відіграє принцип доступності правосуддя. Закріплене в Конституції, міжнародних правових актах і процесуальному законодавстві право кожного на судовий захист само по собі є недостатнім, щоб вважати проблему судового захисту вирішеною.
Необхідно забезпечити усім зацікавленим особам реальну можливість здійснення цього права, тобто реальний доступ до правосуддя. На забезпечення доступу до правосуддя найбільший вплив здійснюють такі фактори:
— устрій судової системи;
— розподіл повноважень між судами цієї системи (визначення їх компетенції);
— процедури розгляду справ в судах;
— процедури оскарження судових рішень;
— виконання судових рішень.
Отже, наскільки оптимально відповідно до завдань правосуддя побудована судова система і визначена компетенція судів у цій системі, настільки і забезпечена реальна, а не декларативна доступність правосуддя у його судоустрійному аспекті.
В судовій системі України судами першої інстанції, де справа розглядається по суті, є всі місцеві суди, розташування яких (особливо загальних) забезпечує можливість кожній особі дістатися до судової установи з метою судового захисту своїх прав. До компетенції цих судів належить вирішення усіх цивільних, господарських, адміністративних і переважної більшості кримінальних справ. Перегляд рішень із зазначених категорій справ за апеляціями учасників процесу належить до компетенції апеляційних судів, що теж забезпечує реальну можливість дістатися до суду і бути присутнім при розгляді справи в апеляційному порядку.
Побудова судової системи України в цілому відповідає міжнародним стандартам щодо обов’язку держави забезпечити кожному право на розгляд його справи судом і перегляд за його скаргою вищим судом.
У Конституції України міститься імперативна вимога щодо заборони створення надзвичайних та особливих судів. Зміст цих понять також ані у Конституції, ані в Законі «Про судоустрій і статус суддів» не розкритий. Але вітчизняний досвід дає підстави стверджувати, що і в законодавстві, і в науці під особливими судами розуміють утворення відокремлених судових установ зі своєю системою інстанцій для розгляду виділених з загального масиву певних категорій справ (як правило, тільки кримінальних).