Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
У сучасний період розвитку судових систем перегляд здійснюється на вимогу зацікавлених сторін, а за своїм змістом розрізняється на перегляд вирішення окремих питань, які зустрічаються у справі (окремі оскарження), перегляд рішення за суттю (апеляційне провадження) і перегляд його з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи суттєвого порушення норм процесуального права, тобто з метою вирішення завдання однакового розуміння правових норм у правозастосовній практиці судів (касаційне провадження). Причому для кожної справи встановлюється не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції.
Суди, що вирішують справи по суті, мають назву «суди першої інстанції». Другу, або апеляційну, інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку апеляційного провадження. Вони також вирішують і окремі скарги на суди першої інстанції. Касаційну інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку касаційного провадження.
Наявність трьох інстанцій і заборона розгляду в одній судовій установі однієї й тієї самої справи за двома інстанціями обумовлюють трирівневу побудову судової системи.
Саме такий підхід і був реалізований у побудові вітчизняної підсистеми загальних судів.
Якщо ж національні особливості, традиції чи інші чинники суспільного буття виявляються в розподілі певних категорій справ для розгляду їх по першій інстанції між судами різних рівнів, тоді виникає проблема забезпечення апеляційного оскарження рішень зі справ, розглянутих апеляційними судами по першій інстанції.
Ця проблема вирішується у різні способи: або утворюється додатковий рівень у судовій системі, або суд, уповноважений бути судом касаційної інстанції, виконує щодо вказаних справ функції суду апеляційної інстанції. Першій спосіб є вельми витратним (організаційно, кадрово, фінансово, матеріально, технічно тощо). Другий — збільшує навантаження на суд касаційної інстанції.
Традиція надання суду другої інстанції (тепер це апеляційні суди) повноважень з розгляду по першій інстанції певних категорій справ існує у вітчизняному процесуальному законодавстві, хоча нині лише у кримінальному судочинстві. Тому потрібно встановити, як цей фактор відбився у побудові судової системи, тобто у який спосіб в законі вирішена проблема забезпечення конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень.
Тому повноваження з перегляду справ, розглянутих апеляційним судом по першій інстанції, реалізує суд касаційної інстанції, яким у системі загальних судів є Верховний Суд України. Ним в касаційному порядку можуть бути перевірені не тільки вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а й вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції (ст. 383 КПК). Підстави для скасування чи зміни таких рішень не обмежуються переліком підстав, потрібних для касаційного перегляду, вони містять і перелік підстав, які характерні для перегляду справ у апеляційному порядку (ст. 398 КПК).
Ще складніше проблема інстанційності вирішувалася при визначенні судових повноважень Верховного Суду України стосовно судових повноважень вищих спеціалізованих судів.
Оскільки на конституційному рівні визначено, що, по-перше, в Україні діють місцеві та апеляційні суди, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є вищі суди, а, по-друге, основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень, законодавець в Законі «Про судоустрій і статус суддів» наділив кожен з трьох рівнів системи спеціалізованих судів повноваженнями відповідної інстанції: місцеві — першої, апеляційні суди — апеляційної, вищий суд — касаційної. Але є ще найвищий судовий орган — Верховний Суд України. Визначаючи зміст судових повноважень Верховного Суду України стосовно рішень вищих спеціалізованих судів, законодавець під час прийняття закону застосував термін «повторна касація», згодом відмовився від нього, замінивши на «перегляд справ у зв’язку з винятковими обставинами» і, нарешті, замінив на закріплений у коментованому Законі «перегляд з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах».
Принцип ступінчастості у побудові судової системи означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по щаблях судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергового щаблю судової системи.