Розбійник Пинтя у Заклятому місті
- Автор: Гаврош Олександр
- Язык: украинский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Розбійник Пинтя у Заклятому місті». Краткое содержание книги:
Підвечерявши солодкими смаколиками, що аж танули в роті, напившись чистої, мов сльоза, джерельної води, якої вдосталь було у карафці, вони полягали, хто де міг. Пинтя простяг ноги на широкому лежаку, вчений мудрагель виліз йому на груди, а Зелений заєць скрутився на килимку біля дверей. У цьому був сенс, адже так до кімнати не міг потрапити ніхто сторонній. Однак їм не спалося. Постійно зринали в знуртованій пам’яті картини напруженого дня, та й думка про завтрашню днину не давала їм супокою.
— Чому ти вирішив здатися? — тихо спитав розбійник, коли довкола чулося тільки сюрчання коників у саду. Ватаг лежав у віночку повітрулі, склавши руки за голову, і йому виразно пахло барвінком і конваліями.
— Гаразд, оскільки ми тепер разом, я розповім дещо таке, що вам не зайве почути, — підхопився Зелений заєць і поторгав двері, чи добре зачинені. — Але почнемо здалеку. Колись у Закрайсвітті безмежно панував злий чарівник Гиндибук. Його царство було там, де нині розкинулася країна Кам’яного попа. Сваволя цього чаклуна не знала меж, і ніхто не міг його подолати. Саме він наплодив песиголовців, і вони були йому за найвірніших воїнів. Але знайшовся врешті герой, який поборов Гиндибука. Здолав його не силою і відвагою, а хитрістю. Бо цим звитяжцем виявилася…
— Жінка, хай їй грець! От бісове поріддя! — озвався щуряка, піднявшись на задні лапки. — Однією рукою простягає хліб, а в другій тримає камінь!
— Невже це була Ґанджі-баба? — аж присів на ліжку від здивування Пинтя.
— Так, саме вона! Ґанджі-баба мала неймовіру вроду і розум. По всьому Закрайсвіттю не була гарнішої за неї. Гиндибук цілком втратив голову і запропонував їй руку і серце. І вона погодилася, бо, як виявилося, мала далекоглядні плани. Від цього шлюбу народилося дванадцять повітруль, які перейняли вроду матусі. А коли Ґанджі-баба вивідала в чоловіка всі чари, то обернула його на кам’яний стовп, відібравши в нього очі, аби він ніколи не зміг повернути колишньої величі.
— А бодай її моровиця забрала! То це Кам’яний піп? — вигукнули в один голос Пинтя з книгожером.
Але Зелений заєць вів далі, мовби їх і не чув:
— Відтоді у Закрайсвітті запанував лад і спокій. Щоправда, песиголовці й дракони вносили час від часу суєту, але спільними силами закрайсвітці давали їм відсіч. Всюди славили Ґанджі-бабу як рятівницю. Вона стала символом нашого світу, його ідеалом. Але час змінює людей. Красуня старішала, врода її в’янула і зникала, і це вливало в її серце отруту.
— Той, хто вбиває дракона, сам стає ним, — озвався Фаралампас.
— Так, саме так, пане пацкане! Ґанджі-баба, оволодівши чарами Гиндибука, з часом сама стала свавільною й грізною чаклункою, котрої всі боялися. Той, хто ослухався її волі, був негайно покараний.
— Але ж вона й досі надзвичайно вродлива! Чого їй гніватись? — здивувався Пинтя.
— Йой, славний пане розбійнику! — заглянув у шпарку від ключа вухатий і притишив голос. — Одного разу ненароком я зайшов до її опочивальні, забувши постукати. І побачив справжнє лице Ґанджі-баби: воно було страшне, як смерть. Адже їй недавно виповнилося сімсот сімдесят сім років! Вона не знищила мене тільки тому, що Зелений заєць їй дуже потрібен. Але з того часу я постійно її остерігаюся.
— І через це ти надумав здатися?
— Так. Адже, якщо Татошеві вдалося переховуватися у Закрайсвітті так довго, то чому це не вийде в мене? Принаймні я на це дуже сподіваюся.
Зелений заєць ще багато про що розповів їм тієї ночі. І про те, як любить повітруль, бо вони насправді дуже милі й потішні. І про сина Урфія, який малим випав з колиски, пошкодив ніжку, і за це Ґанджі-баба прокляла сестру, що доглядала за немовлям, а сестриних діток обернула на калічок. І про те, що після смерті сестри вона заганяє своїх доньок на ніч у піддашшя. Бо вони сплять у пташиній подобі, а раніше ночували разом з іншим птаством у саду. А тепер Урфій їх вартує.
— Але ж Ґанджі-баба повинна знати, що її влада не може бути вічною! — насупився Пинтя.
— Так, і це її найбільше дратує, а гнів — початок безумства! — заворушив вусиками вчений щурисько. — Адже тоді всі згадають про її чорні справи. Бо кого багато людей боїться, той сам має боятися багатьох!
— Вона хотіла одружити Урфія з принцесою Геремією і цим забезпечити собі спокійну старість, створивши нове могутнє королівство. Але тут з’явилися ви і зруйнували всі її плани.
— Чому ж вона не знищить мене?
— Це було б занадто просто й відкрито. Вона не хоче зізнаватися у чорноті власної душі. Ґанджі-баба усе ще вважає себе рятівницею Закрайсвіття, символом справедливості. Боїться зруйнувати виплеканий світлий образ не лише у своїх очах, айв очах власних дітей.
Тут мандрівники почули голосний плач знизу. Хтось так хлипав, наче втратив рідних.
— Це вона! — затремтів Зелений заєць.
— Мені її шкода! — зітхнув Пинтя і задув світильник. — Але я не знаю, чим їй допомогти.
— Цікаво, чи вона нас завтра пошкодує? — озвався щур, мостячись на волохатих грудях розбійника. — У переможених один порятунок: не сподіватися на будь-який порятунок!
Невдовзі вони вже спали, освітлені місяцем, що зацікавлено заглядав у їхнє кругле віконечко. Нічний вітер пошепки перемовлявся із запашними луками. Під східцями затяг свою сумовиту мелодію цвіркун. Та й згори чулося невиразне туркотіння. Там теж хтось не міг заснути, мостячись на дерев’яному піддашші.
Тільки Зелений заєць про щось міркував, лежачи з розплющеними очима. Може, згадував довгі роки служби у головної чаклунки Закрайсвіття? Чи мріяв про нове життя? Проте сон до нього не брався і квит. Найважче, як відомо, виконати бажання: «Я хочу заснути!» Так і прокрутився він з боку на бік до світанку.
Зранку за сніданком Ґанджі-баба знову була втіленням бездоганності і шляхетності. На її вродливому лиці не було навіть натяку на безсонну ніч та ридання. Вона була вбрана у сріблясту сукню, оздоблену дивним чорно-білим вишиванням, що мала якийсь фантастичний крій і нагадувала радше шкіру змії, яка туго облягала звабливі форми господині, ніж жіночі шати. Чарівниця якнайвічливіше зверталася до розбійника, а Зеленого зайця навіть посадовила за стіл. Усім прислужувала руда повітруля.
Після того, як допили трояндовий чай і поласували млинцями з найніжнішими вершками та лісовими горішками, слово взяла володарка Закрайсвіття. З чарівною кокетливістю вона подякувала Пинті за можливість познайомитися з ним особисто, оскільки чимало про нього чула. І її враження виявились несподівано яскраві. Що вона мала на увазі — мідноволоса пані не пояснила.
У важкій срібній скриньці вона подала отаманові очі Кам’яного попа, зауваживши, що навряд чи від цього буде велика втіха для мешканців Закрайсвіття. На завершення вона звернулася до Пинті з проханням.
— Ви бачите, ласкавий пане, що ми майже не тримаємо прислуги і у всьому даємо раду самі. Єдиний, хто служив мені, це Зелений заєць. Після зникнення Татоша це був наш останній зв’язок із рештою Закрайсвіття. Тепер ви і його від нас відбираєте.
— А Вогняний дощ? — пискнув з торби щуряка, але, на щастя, його ніхто не розчув.
— Тому пропоную вам обмін. Ви, як я розумію, ще парубок. А в мене — дванадцять доньок на відданні. Киньте своє обридливе самітництво! Ви змарнуєте своє життя, юначе, блукаючи манівцями за порожніми химерами. Вибирайте, котра з моїх красунь вам до серця, і ми зіграємо весілля. Ви можете оселитися в будь-якому куточку Закрайсвіття, і ніхто не торкне вас пальцем. Я про це подбаю. Ви будете найславнішим лицарем нашого світу. Зрештою, ви таким уже є, — вона вигнула чорну, наче полаковану, брову.
На останніх словах Пинтя вдоволено покрутив вус і з-під лоба глипнув на Церцерушку. Білявка, здається, навіть не дихала від хвилювання.
— Але за це я прошу залишити нам Зеленого зайця, — докінчила Ґанджі-баба і вп’ялася поглядом у розбійника. — Довір’я за довір’я.
— Що ж, пропозиція принадна, — вклонився Пинтя і помітив, як трясеться нога у вуханя, що сидів поруч з ним.
— Над вами, Пинтю, зійшла щаслива зірка, прекрасна і ясна, але тільки від вас залежить, чи вона вам світитиме далі, — господиня задоволено осміхнулася і стисла в руці серветку.