Розбійник Пинтя у Заклятому місті

Він ухопив лапками кептар розбійника і тряс його, захлинаючись слиною.

— Та вгамуйся, любомудре! — усміхнувся Пинтя. — Бо я й справді повірю, що ти накивав з дурдому. Менше треба книжок читати, братику! Вони на тебе погано впливають! Хто тобі навіяв, що ми завтра не переможемо? Як сказав би наш незабутній побратим Молибог: «Нема кращого затінку, ніж затінок бойового знамена, нема гучнішого дзвону, ніж дзвін бойового обладунку!». А мисливство, вічний плаксію, як і війна, це ремесло справжніх мужів.

Не в підкидного ж із Ґанджі-бабою грати! Тим паче, що навіть така мила відьма обов’язково змахлює. Наприклад, плюне на шістку і та стане тузом. Тут у цигана Мішка ніколи в дурня не виграєш, то що вже казати про чаклунку! А полювання справа певніша: зловив на мушку і бий з обох цівок.

Пинтя лежав на широкому ліжку і міркував, чому всі ненавидять Ґанджі-бабу? Адже вона здалася йому самою грацією. Навіть на вченого щура господиня справила глибоке враження. Чи справді їй усі заздрять? Чи є щось таке, про що наші герої досі не знають?

Тим часом на галявині перед будинком знову позліталися повітрулі. Пинтя спостерігав згори з невеличкого круглого віконечка за кучерявими білявками у легких прозорих сукнях. їхні кучерики були переплетені шовковими білими стрічками. Церцерушка й тепер трималася окремо від решти, сидячи на гойдалці поміж деревами. Розбійник дивився на неї з таким замилуванням, що вона, мабуть, відчула це, бо здивовано глипнула на другий поверх. Серце його стиснулося від солодкої туги.

Вечеря теж відбувалася у саду. За один кінець довгого стола, вкритого білими обрусами, сіла Ґанджі- баба, а за другий — Пинтя. Посередині посідали дванадцять повітруль і їхній брат Урфій. Це був молодик з різкими, неприємними рисами обличчя, що сильно накульгував. Прислужував при столі Зелений заєць, який хутко і вправно розносив страви.

Ґанджі-баба оголосила, що завтра повітрулі проведуть день на купанні за межами їхнього володіння, оскільки вона з гостем вирішила влаштувати полювання. Доньки жодним словом чи порухом навіть не намагалися заперечити чи бодай поцікавитися, про які лови йдеться. Очевидячки, тут беззаперечно панувала воля господині. Церцерушка жодного разу не підвела своїх небесно-синіх оченят на розбійника, хоча він увесь час ловив її погляд.

Коли дівчата з молодиком пішли готуватися до сну і розбійник з чаклункою залишилися за чаюванням удвох, Пинтя наважився розпитати про Закляте місто. Чому Ґанджі-баба так жорстоко пожартувала з принцесою Геремією?

— Ха-ха! — голосно розсміялася дама, яка нині була сама веселість. — Хіба я хотіла їй зла, мій найдорожчий меланхолікусе? Я ж прислала свого єдиного сина до неї на оглядини! А ця розбещена гордійка тільки невдоволено закопилила губу, коли побачила Урфія! Хіба я могла не відреагувати на таке чванство? Адже якби вона взяла шлюб з моїм сином, Закляте місто стало б найсильнішим королівством у Закрайсвітті. Про що думав її дурноверхий татусь? Вони вирішили насміятися з мене, але забули, що я теж полюбляю кпини.[8]

Пинтя згадав про сестру Ґанджі-баби, що загинула в подобі Мідного бика. Але не знав, як про це розпитати, не накликавши на себе гнів за її смерть.

— Між людьми кажуть, що у вас є сестра… — здалека почав він.

— Була. Ми з нею, до речі, близнючки.

На цих словах Пинтя аж тріпнувся. Адже добре пам’ятав потворний вигляд старої, що загинула в Мідній хащі.

— Між нами кажучи, ми ніколи не ладнали, — продовжувала розповідь Ґанджі-баба. — Сестрі завжди здавалося, що я маю більше. Заздрість доводила її до сказу. Вона тільки й робила, що увесь час нарікала на долю і на мене. Не пантрувала за собою, стала неохайна, непривітна, чинила всілякі капості, врешті- решт я не витримала і відправила її до Мідної хащі.

— Але навіщо?

— Вона постійно скиглила, що хоче мати своє царство. От я й створила їй власне володіння. Та недавно знайшовся той, хто подужав сестру. їй завжди бракувало клепки. У неї навіть діти вродилися калічками. Вона тримала їх біля себе у Мідній хащі. Але тепер близнючки нема, і я маю повний спокій, — вона холодно розсміялася, і від її сміху в розбійника по спині пробіг мороз.

— Але ж…

— Чи відплатила я за смерть сестри? Очевидно! Ніхто не сміє підняти руку на те, що належить Ґанджі-бабі. Не думайте, юначе, що моє серце черстве, наче камінь. Ні, я щиро шкодую, що так сталося. Світлий образ сестриці часом як живий постає перед моїми очима.

Пинтя ще хотів розпитати про велетів біля Кришталевого мосту, але йому забракло духу. Та й зрештою завтра мав бути найважчий день цієї дивовижної мандрівки. Тож варто було гарненько відпочити.

Опришок попрощався з газдинею і ввічливо поцілував їй руку. При поцілунку він відчув легкий потиск її долоні, від якого по його жилах і нервах пробіг вогненний струм.

Похитуючись, отаман піднявся скрипучими східцями до себе нагору. Там його чекала гаряча купіль з пахучою піною, що пахла конваліями. Після недовгих вагань розбійник занурив у ванну своє зморене після виснажливої подорожі тіло. Пинтя ніжився у піні, пахкав люлькою і раював.

Перед сном він витяг із череса хустинку з пір’ячком Церцерушки і довго його гладив, згадуючи повітрулю на гойдалці в саду, аж поки не стулив стомлених очей. З горища долинало туркотіння голубів.