Черево Парижа

Того ж дня по обіді Флоран вийшов з дому прогулятись у критих проходах Центрального ринку. В повітрі стояв легкий туман; порожні павільйони були оповиті сірою млою, пронизаною жовтавими слізками газу. Вперше Флоран відчув себе зайвим і зрозумів, як грубо він, наївний дурень з виснаженим тілом, вторгся непроханим гостем у цей щасливий маленький світ товстунів, йому стало ясно, що він перешкоджає всьому кварталові, завдає клопоту подружжю Кеню, живучи в них як контрабандний двоюрідний брат, підозрілий на вигляд. Від цих міркувань він зажурився, не тому, що помітив у брата або невістки хоч найменшу тінь незадоволення; ні, вони були до нього добрі, але сама добрість їх примушувала його страждати. Флоран дорікав собі, що так неделікатно оселився в них. У нього з’явилися сумніви. Після сьогоднішньої розмови в ковбасній у нього залишився якийсь осадок, йому було дуже ніяково. Запах м’яса на прилавку наче переслідував його; і Флоран почував, що піддається спокусі ситого життя, яка затягує його в грузьке болото. Може, він дарма відмовився од пропонованого йому місця наглядача? Ця думка викликала в ньому жорстоку внутрішню боротьбу. Він відчував потребу розвіятися, щоб розбурхати своє заснуле сумління. У критому проході повіяв вогкий вітер, і Флоран мусив застебнути сюртук. Він уже трохи заспокоївся і зробився більш упевненим у собі. Вітер виганяв з його одежі масні пахощі ковбасної, що розслабляли його.

Повертаючись додому, Флоран зустрів Клода Лантьє. Художник у своєму широченному зеленкуватому пальті говорив глухим голосом і був розлютований. Він лаяв живопис, казав, шо це собаче ремесло, і присягався, що ніколи в світі не візьме до рук пензля. Сьогодні по обіді він прорвав полотно і зіпсував етюд, який писав з негідниці Кадіни. Клод зазнавав вибухів гніву митця, який розуміє своє безсилля втілити в серйозних, сповнених життя картинах ті образи, про які він мріє. В такі хвилини Лантьє забував про все; він тинявся по вулицях, усе бачив у похмурому світлі й чекав наступного ранку, як свого воскресіння з мертвих. Звичайно він говорив, що вранці почуває себе веселим, а надвечір — страшенно нещасним. Кожен день для нього був довгим, відчайдушним зусиллям. Флоран не впізнав у ньому безтурботного хлопця, що никав ночами по Центральному ринку. Вони вже зустрічалися в ковбасній. Клод, який знав історію втікача, потиснув йому руку й сказав, що він славний хлопець. Та проте Клод рідко коли відвідував Кеню.