Дощило птахами
- Автор: Сосье Жослин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-59-5
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дощило птахами». Краткое содержание книги:
На обкладинці останнього зошита фотограф побачила три монограми — Е.П., М.П. і Т.Б. Вони обкручувались навколо серця, проколотого двома стрілами.
— Він кохав їх обох.
Що ж — ось перед нею історія двійнят Полсон і Бойчука, яку сувора міс Салліван плела своїм щільним письмом, відколи юна Вірджинія помітила Енджи Полсон у віконці крамниці. Останній запис у зошиті було датовано минулим роком, коли до музею завітала фотограф у пошуках інформації про вцілілих після Великих Пожогів, зокрема про Бойчука. «Невже у цієї панянки послання до Теодора? — дивувалась музейниця. — Невже Енджи довірила свого листа іншій жінці?»
Фотограф гортала зошит, збираючи окремі фрази, — достатньо, аби зрозуміти безнадійність цього кохання. Кожен і кожна немов оберталися довкола кохання, тримаючись на відстані і водночас не маючи сил розлетітися. Гра не припинялася, громадились невдачі, на зустрічі ніхто не встигав. Юна Вірджинія стежила, поки не постаріла. Й зі щільного потоку рядків постійно виринало одне запитання: «Коли ж Теодор обере?»
— Теодор?
Фотограф здивувалася: як, іще одне ім'я?
На конвертах значилось ім'я Теодора Бойчука. «Теодор Бойчук, до запитання, Метісон, Онтаріо». Часом видовженими елегантними літерами, а іноді — по-дитячому заокругленим письмом: близнючки не мали нічого спільного — ні норову, ні руки.
— Так його звали насправді.
Листи, що чекали «до запитання», звивались у нитку, яка скріплювала історію. Від уваги юнки Вірджинії не приховалося жодного. Щодня вона казала батькам, що йде по листи, а на пошті, оскільки всі знали, що вона обожнює книжки, а отже, вміє читати — чим у Метісоні міг похвалитися далеко не кожен, — її просили прочитати лист, а часом і скласти відповідь. Навіть директорка пошти, також не вельми грамотна, взяла за звичку перекладати на юнку офіційну кореспонденцію. Крок за кроком Вірджинія підібралась і до сортування листів, що дозволило причаститися дивовижним танком на трьох — щораз у двох листах «до запитання».
До зошита вона нотувала дату і місце перекреслення марки кожного з двох листів — зазвичай відстань становила приблизно два дні, адже перший летів із Торонто, а другий з Кочрейну — а також записувала дату прибуття на залізничну станцію чоловіка, якого вона впізнавала відразу. Високий похмурий дядько прямував до готелю, залишав там багаж і зразу ж ішов на пошту забирати свої листи. Усе ретельно занотовувалося. Одяг, хода, час, проведений у готелі, те, як він хитав головою, дякуючи за листи, — проте не казав ані слова, саме так: ще юна тоді стара діва ніколи не чула, щоб він говорив.
Листи вона читала, аякже! А як інакше простежила б за історією, що не мала жодного іншого свідка? Майстерно цупила, розкривала над парою, переписувала великі уривки до зошита, після чого повертала листи запечатаними, готовими до надсилання.
«Любий Федоре» — починались вони зазвичай, або ж: «Любий Федьку». «Пестливе скорочення імені «Теодор», — пояснила музейниця. Енджи легше давалося «любий Федуню», а Марджи трималася «любого Федора», хоча подеколи форми звертання змінювались.
— Бо обидві кохали його.
У листах, що надходили до Метісона, про побачення не йшлося, натомість згадувались давніші зустрічі, інші листи (отримані або втрачені), зміни адрес — найчастіше у Теодора, який, вочевидь, будинку не мав і тинявся з місця на місце залежно від роботи, — і жінки були змушені постійно плентатись лабіринтом пошт уздовж залізниць у різних куточках Онтаріо — часом вони скаржились на це у листах. Коли ж ти нарешті осядеш?
Листи складались із вражаючих зізнань та відмов. То Енджи писала «любому Федуні», що її сестрі Марджи не жити без його кохання, то Марджи схоплювалась і просила «любого Федора» забути її, бо вона вийшла заміж за чоловіка, який душі в ній не чує, та йти до сестри, яка вільна і давно вже чекає на нього. Теодор не зважувався на вибір, тож сестри вирішили зробити це за нього. Проте неймовірна жертва, на яку пішла кожна з них, була зайвою, бо Теодор, нездатний на самостійне рішення, підкорився й пішов від однієї до другої, залишивши нещасними всіх трьох.
Із листів поставало все минуле життя із пропущених побачень, поразок та непорозумінь, і найскладнішим періодом виявилися шість років, упродовж яких близнючки не мали від Теодора звісток. Він залишив Метісон, не маючи наміру повертатися, адже вважав, що дівчата потонули у Чорній Річці. А сестри вважали, що він у Торонто. Ці шість років окреслили подальше життя. Перші незграбні кроки без вороття визначили умови існування кохання на трьох. Помилки часто згадувались у листах. І як ми могли заблукати на рівнобіжних стежках?