Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової
- Автор: Сапожников Леонид Александрович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-498-451-2
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової». Краткое содержание книги:
— Звідки ви візьмете війська?
— Ми можемо навербувати десятки тисяч колоніальних солдатів. Це не проблема. Тільки дайте нам зброю. Решта...
Рештою, однак, були проблеми, недоступні його розумінню».
— І це людина, яка нібито зможе об’єднати навколо себе французів! — сказав президент синові, коли Жиро пішов. — Він нуль як адміністратор і буде нулем як вождь!
Нуль-то нуль, але керований, на відміну від де Голля... Врешті-решт майбутній тимчасовий уряд — Французький комітет національного визволення — на рівних правах очолили де Голль і Жиро.
Втім, Рузвельт не полишив думки усунути де Голля. «Натхненного погляду» було замало, щоб забути інцидент у зв’язку з островом Сен-П’єр та інші подібні демарші глави вільних французів. Однак де Голль мав особливі стосунки з Радянським Союзом. 1942 року він хотів відправити дивізію Ларміна, сформовану в Лівані та Сирії, на Кавказ, щоб допомогти Червоній армії (над Ельбрусом уже майорів прапор зі свастикою). Англійці заперечили: мовляв, у Єгипті в боях проти Роммеля ця дивізія потрібніша. Де Голль тоді поступився (нетиповий для нього випадок!), але послав до СРСР ескадрилью винищувачів «Нормандія». Згодом вона стала полком «Нормандия — Неман» із трьох ескадрилій. Це була єдина військова частина західних союзників, яка воювала на східному фронті.
Рузвельт розумів: щоб позбутися де Голля, конче потрібна згода Сталіна. І сподівався отримати її у «дядечка Джо» в Тегерані на зустрічі Великої Трійки.
Отже, Тегеран, 28 листопада 1943 року. О 15:00, за годину до початку конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, Рузвельт зустрічається зі Сталіним. Під час бесіди він обережно зондує позицію радянського лідера стосовно Франції. Каже, що американці озброюють зараз 11 французьких дивізій, але...
Ось фрагмент стенограми:
Рузвельт говорить, що якби маршал Сталін зустрівся з де Голлем, то де Голль йому не сподобався б.
Сталін говорить, що особисто він не знає де Голля.
Рузвельт відповідає, що, на його думку, французи — хороший народ, але їм потрібні абсолютно нові керівники, не старші за 40 років, які не обіймали жодних посад у колишньому французькому уряді (прозорий натяк на те, що де Голль не відповідає цим вимогам, отож його треба усунути! — Авт.).
Сталін відповідає, що це забере багато часу (у перекладі з мови дипломатії: «де Голль на найближчі роки цілком мене влаштовує». — Авт.).
Ще б пак не влаштовував! Справа не в сотні французьких льотчиків полку «Нормандія — Неман». Сталін розумів, що Франція де Голля не піде після війни на поводі у США. А де Голль вбачав у Радянському Союзі потужну противагу своїм американським та англійським «друзям».
Він не міг терпіти нав’язаного йому американцями співголову Французького комітету національного визволення. За свідоцтвом Елліота Рузвельта, в Касабланці обидва генерали, де Голль та Анрі Жиро, «спогорда дивилися один на одного й нагадували готових зчепитися псів». Було очевидно, що працювати разом вони не зможуть. А тут ще де Голль заявив: він як глава вільних французів перенесе свою резиденцію до Москви, якщо Жиро не усунуть! І американці відступили, називаючи поміж собою де Голля «норовливою французькою нареченою». Жиро ще підписував документи, але вже ні на що не впливав, а в листопаді 1943 року взагалі був виведений з комітету національного визволення. «Де Голль виявив себе незрівняно сильнішим», — з повагою згадував Черчілль.
Комітет на чолі з де Голлем офіційно визнали уряди великих держав, але кожен по-своєму. Роздратовані американці оголосили його «органом управління тими французькими заморськими територіями, які визнають його владу». Це означало, що вони не вбачають у цьому комітеті майбутній тимчасовий уряд Франції. Англійці були не набагато щедріші: вони назвали комітет «органом, здатним забезпечити керівництво французькими зусиллями у війні». А Москва, за словами де Голля, виявила справжню широту, визнавши цей комітет «представником державних інтересів Французької Республіки». Проте на зустріч Великої Трійки в Тегерані де Голля, всупереч його сподіванням, не запросили.
Тим часом становище Франції змінилося. Після висадки англійців та американців у Північній Африці німці окупували всю країну. Вони й раніше плювали на так звану незалежність зони Петена. Наприклад, вилучили всі нікелеві монети з його портретом і вивезли до Німеччини на переплавку: мовляв, нікель — це стратегічний матеріал. Гестапо від самого початку діяло в неокупованій зоні як у себе вдома. Однак у населення була ілюзія, що старий мудрий маршал поступається німцям тимчасово, а зручної миті зробить рішучий крок і доб’ється справжньої незалежності. Тепер ця ілюзія щезла. Вчорашній кумир став у очах французів зрадником.
А невдовзі надійшла звістка про Сталінград. Окупанти стали зліші і вже не старалися поводитися з французами більш-менш лояльно. У відповідь на поодинокі акції Опору почалися розстріли заручників. Опір від цього тільки зростав. Німці, дарма що розумна нація, наступили у Франції на ті самі граблі, що в Польщі й у СРСР...
Хто брав участь в Опорі? Де Голль відповідав одним словом: «Французи!» Але це були люди сімнадцяти національностей. Серед них — іспанські республіканці, що отримали у Франції притулок, збіглі військовополонені (зокрема радянські), російські емігранти — аж до членів княжого роду Оболенських... До речі, основою дивізій де Голля, сформованих в Африці та на Ближньому Сході, стали негри, араби і ті ж іспанці, про що генерал мовчав.
Групи та загони Опору очолювали люди найрізноманітніших поглядів — від правих католиків до комуністів та анархістів. Вони не ладнали між собою. Де Голль старався об’єднати їх під своєю орудою, але йому це погано вдавалося, їх відштовхувала диктаторська манера генерала («Ми не солдати!»), не всіх влаштовував і його курс на збереження колоніальної імперії.
Проте де Голль стверджував, що Опір монолітний і цілком ним керований. Цей міф мав підтримати престиж Франції і його власний престиж.
Поступово він, схоже, сам у нього повірив.
Англійці й американці тримали у величезному секреті місце і час своєї висадки на атлантичному узбережжі Франції. Навіть від де Голля! Рузвельт пропонував взагалі не інформувати його, але Черчілль яскраво уявив реакцію вибухонебезпечного генерала і 4 червня 1944 року, за два дні до початку операції, запросив його до Портсмута, до ставки Ейзенхауера. Інформацію про «день X» не довіряли каналам зв’язку. Коли де Голль побажав зв’язатися зі своїми військами в Алжирі, йому було відмовлено.
«Генерал наїжачився, — пише Черчілль. — Він вимагав права без жодних перешкод зв’язуватися телеграфом з Алжиром. Він сказав, що неможливо позбавити його як визнаного главу великої імперії права вільного листування! Довелося дозволити, взявши з нього запевнення, що у шифрограмі не буде ані слова про майбутню операцію».
6 червня в Нормандії висадилась перша хвиля десанту — 150 тисяч американських, британських і канадських солдатів. Їхнім завданням було захопити плацдарм на узбережжі, щоб забезпечити висадку основних сил. Півтора мільйона бійців переправлялися через Ла-Манш хвиля за хвилею майже два місяці. Наприкінці, 1 серпня, прибула бронетанкова дивізія генерала Леклерка. Вона починалася в Африці з двох панцерників, а тепер до її складу входили 260 американських танків «Шерман» та «Стюарт». Війська де Голля, відповідно до стратегічного плану союзників, мали наступати з півдня Франції, захопивши разом з американцями Марсель. Проте звідти занадто далеко до Парижа, а де Голль наполягав, щоб столицю звільняли французи. Так дивізія Леклерка опинилася в Нормандії і рушила на схід у складі 3-ї американської армії генерала Бредлі.
Дехто у штабі Ейзенхауера сподівався, що німці оголосять Париж відкритим містом, як це зробили французи 1940 року. Але де там! Гітлер наказав 73-річному комендантові Парижа фон Хольтіцу перетворити його на купу руїн. Про це дізнався генеральний консул Швеції Нордлінг, близько знайомий з комендантом. 19 серпня він приїхав до нього й почув: