Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Вайс покликав Надю. Відійшли далі від грат. Надя включила рацію, наділа навушники:
— Що передати?
Вайс відповів:
— Нашу обстановку, яку бачите. Запитайте, як у них.
Трохи згодом Надя поскаржилась: чути погано, перешкоди. Під землею робота рації дуже утруднена.
— Але що ж усе-таки передають?
— Окремі слова розібрали: «… палко… всіх в укриття… артилерія…»
— Так, — сказав Вайс. — Зрозуміло.
Парашутисти пробували закликати людей до спокою, але їх не можна було перекричати. Вайс спитав Надю:
— А яку-небудь станцію потужну ви приймати можете?
— Потужну — безперечно.
— Добре було б музику, — сказав Вайс. — Хорошу. Почнуть слухати й замовкнуть. Зрозуміло?
— Я спробую.
— Я не певен, але раптом… — сказав Вайс.
Трохи згодом почулися тихі звуки невідомо якої радіостанції. Спочатку замовкли ті, хто стояв перший біля ґрат; потім поступово затихли всі — вся ця велетенська, щільно спресована у штольні людська маса.
І тоді Бєлов підійшов до ґрат і закричав голосно, як тільки зміг:
— Товариші! Прошу всіх спокійно відійти якнайдалі від ґрат, найкраще — в бічні ходи, вони, напевне, у вас є. Для того, щоб зруйнувати грати, треба зробити вибух. — Спитав: — Ви зрозуміли?
Напевне, кожна людина вимовила дуже тихо це слово:
— Так.
Але воно так голосно віддалося під склепінням, сказане тисяччю голосів, ніби долинув гул підземного обвалу. Вайс зачекав, поки гул стихне, сказав:
— Товариші, ми впевнені, що ви поводитиметесь організовано, як належить радянським людям. — Крикнув: — Старшим лишитись біля ґрат, решті відступити в укриття!
Шерех і тупіт ніг. Потім у гратах з'явилось тільки п'ять людських рук. Вайс підійшов, потиснув кожну і повторив те, що треба було виконати всім цим людям. Додав:
— Будь ласка.
Укріпивши, де треби, заряди, парашутисти підняли знесиленого Мєхова й понесли. Мєхов був огрядний чоловік, а йти доводилося пологим схилом, бо штольню тут було прокладено по скошеному в глиб горизонту.
Подолавши підйом, вони зупинились і залягли за вагонетками, навантаженими бочками цементу й кам'яними брилами, що, видно, служили для перемичок, якими було замуровано штольню.
За кілька хвилин загримів вибух, і повітряна хвиля його була такої сили, що вагонетки штовхнуло назад, упори злетіли з рейок і вагонетки спочатку повільно, потім дедалі швидше покотили вниз схилом, туди, де до пролому в гратах ринули вже густою масою тисячі людей.
Вайс схопився й побіг поруч з передньою вагонеткою, намагаючись підсунути під її колеса дерев'яний башмак, але його із силою відкинуло геть. Тоді Вайс вихопив гранату, скинув з неї металеву оболонку, що дає тисячі осколків, повернув ручку і за дві секунди жбурнув гранату вперед, між рейок, а сам ліг плазом біля стіни штольні обличчям донизу, прикриваючи голову руками.
Вибухом звалило першу вагонетку, решта наповзла на неї, громадячись купою заліза й каміння.
Одна вагонетка накренилась, і на Вайса посипались уламки каміння. Долоню, якою він накривав голову, роздробило одним з таких каменів. А вагонетка все кренилась убік, і могла впасти на Вайса, і роздушити його своєю вагою.
Де взялися сили у цих умираючих від голоду, спраги, задухи людей, як вистачило волі та організованості, щоб швидко виділити кілька десятків найменше ослаблих і навчити їх зробити єдино можливе? Одні з них пролізли між вагонетками і стіною штольні і, впираючись смугастими від випнутих ребер спинами у накренені борти вагонетки, утримували її на собі; інші в цей час скидали каміння, що завалило Йоганна, а потім витягли і його самого, скривавленого, непритомного.
І коли Надя, схилившись над Йоганном, сказала сумовито:
— Він дихає, товариші, але повітря йому не вистачає, повітря! — ці люди відсахнулись і подалися назад, визволяючи простір для доступу повітря.
У бій проти радянських парашутистів були кинуті зведені есесівські охоронні підрозділи. Вони добре вміли вбивати, робити облави, розправлятися з партизанами, вони точно розраховували кількість стволів, боєприпасів, літако-вильотів, щоб на кожний метр лінії партизанської оборони припадало не менш як сотня осколків і влучань станкових та ручних кулеметів.
Але парашутний загін складався з воїнів, кожний з яких вмів досконало й самостійно провадити бій. То були майстри військової справи, які брали участь у багатьох битвах.