Борва мечів

— Ви?! — здригнулася Дані.

Хитрий, спритний, пронозливий, але дружній на мову і в звичаях Бросквин був із себе найсправжнісінький сердюк — саме такого найлегше зустрінеш посеред табору найманого охочого полку, що величає себе «вільним кумпанством». Бен мав широке темне обличчя зі зламаним носом, кошлату стріху сивого волосся на голові, а від матері-дотракійки в подарунок отримав великі, темні, мигдалеві очі. Про себе він казав, що в жилах його тече кров Браавосу, Літніх островів, ібенійців, кохорців, дотракійців, Дорну та усього Вестеросу. Але оце вперше Дані почула, що він має ще й частку крові Таргарієнів. Вона уважно роздивилася його і спитала:

— Як це може бути?

— А чого ж не може, — відповів Бен, — був у королівствах на заході сонця такий собі старий Бросквин, що одружився з драконовою принцесою. Мені бабця розповідала — він жив за часів короля Аегона.

— Котрого короля Аегона? — перепитала Дані. — На Вестеросі правили п’ятеро Аегонів.

Син її брата мав стати шостим, якби посіпаки Узурпатора не розтрощили йому голову об стіну.

— Ой лишенько, аж п’ятеро?! Ні, моя королево, числа я вам не скажу. Той старий Бросквин був князь, не абихто, і свого часу зажив неабиякої слави — про нього розповідали по всіх усюдах. А найбільше переповідали, перепрошую вашу королівську милість, про його прутень у шість стоп завдовжки.

Три дзвіночки у Даніній косі зателенькали від її сміху.

— Хай буде хоч шість вершків, змилуйтеся!

— Ні, стоп, — рішуче ствердив Бурий Бен. — Бо що таке шість вершків? Нема чого бачити! Хіба не так, ваша милосте?

Дані захихотіла, наче мала дівчинка.

— І ваша бабця твердила, що справді бачила те диво на власні очі?

— Е ні, оцього стара не казала. Та вона була з одного боку ібенійка, а з другого — кохорка. На Вестеросі й не бувала зроду — напевне, їй дідусь розповів. А того вбили дотракійці, як я ще не народився.

— З якої ж криниці ваш дідусь вичерпнув свого знання?

— Мабуть, із тих байок, що баби дітлахам під цицькою брешуть. — Бурий Бен знизав плечима. — Та по правді, я нічого більше не знаю ані про Аегона Непорахованого, ані про довжелезну міць князя Бросквина. Піду-но я краще до своїх «Синів».

— Прошу, — кивнула Дані.

Коли Бурий Бен пішов, вона відкинулася на подушки.

— Якби ж ти був дорослий, — сказала вона Дрогонові, чухаючи його за рогами, — я б на тобі перелетіла мури і перетопила оту гарпію на мідні шкварки.

Але поки дракони виростуть для польоту, мало минути ще кілька років. «А коли виростуть — хто на них літатиме? Адже дракон має три голови, а я — лише одну.» Вона подумала про Дааріо. «Якщо і буває на світі чоловік, що вміє вграти жінку самими лише очима…»