Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Відповідно до ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ч. 1 ст. 93 ЦК). Відповідне положення існує і у ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
2. У заяві також потрібно вказати обставини, за яких втрачено цінний папір, та ознаки втраченого документа. Однією з таких ознак є повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити. Емітенти цінних паперів визначаються в залежності від виду та групи цінних паперів. Відповідно до ст. 3 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери (акції, інвестиційні сертифікати), боргові цінні папери (облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов’язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі), іпотечні цінні папери (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати фондів операцій з нерухомістю), приватизаційні цінні папери, похідні цінні папери, товаророзпорядчі цінні папери.
Так, наприклад, емітентом акцій виступають акціонерні товариства, емітентом облігацій місцевих позик виступає Верховна Рада АРК або міська рада, облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами.
3. Реквізити для кожного виду цінного папера визначаються окремими нормативними актами. Так Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 р. встановлені вимоги щодо форми цінних паперів. Відповідно п. 1 ст. 4 цього Закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі.
4. Даною статтею встановлюються особливі вимоги щодо реквізитів векселя. Для векселя необхідно вказати вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
Обов’язкові реквізити, яким повинен відповідати простий та переказний вексель, встановлені ст. 21 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» та Законом від 06.07.99 р. «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі».
5. У разі невідповідності заяви вимогам цієї статті, суддя залишає заяву без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо заявник у відповідний строк не усуне недоліки, то заява йому повертається, що не позбавляє його права повторно звернутися із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення заяви.
Стаття 262. Ухвала суду до судового розгляду
1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем.
2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред’явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов’язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.