Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
8. В порядку окремого провадження встановлюються також факти народження особи у певний час та смерті, у разі неможливості їх реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану. Проте необхідно мати на увазі, що встановлення факту смерті потрібно відрізняти від оголошення громадянина померлим.
9. За наявності відповідних умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Судова практика до таких фактів відносить:
— визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.;
— батьківства;
— реєстрації батьківства;
— факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини;
— факти володіння будівлею на праві приватної власності.
Суд може встановлювати факти, якщо вони й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом) (п. 1 Постанови).
10. Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 125, 130 Сімейного кодексу України.
Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 135 запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі) і можуть бути подані матір’ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
11. Заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.
12. Суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і не має можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою (п. 17 Постанови).
13. За відсутності документів про націонал-соціалістичні переслідування факт перебування в місцях примусового тримання встановлюється органами соціального захисту населення на підставі свідчень одного чи більше свідків, які мають відповідні документи. Якщо зазначеними органами, що виконують доручення Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», відмовлено в установленні цього факту, заява громадянина може бути розглянута судом за правилами цієї глави.
Крім того, відповідно до п. 4 ст. 7 Закону від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у порядку, передбаченому цією главою, суд може розглядати заяви про встановлення фактів одержання громадянином ушкоджень здоров’я у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних із розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання. У тих випадках, коли йдеться не про ушкодження здоров’я, а про саму участь у роботах при розмінуванні, що необхідно для вирішення питання про належність заявника до учасників Великої Вітчизняної війни, заяви про встановлення таких фактів розглядають не суди, а відповідні комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни згідно із цим Законом, створені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. № 458.