Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Сон і тривожні удари серця боролися. Рощин розплющив очі й дивився на спокійне, чарівне обличчя, осяяне червонуватим світлом з вікна. Зітхнув і прокинувся. Поруч сиділа Маруся, тримаючи на колінах кухоль з окро-. пом і шматок хліба.
— На, з’їж, — сказала вона.
Тієї ночі Чугай і голова ревкому пробралися в артилерійський парк, де на варті залишились тільки свої люди, розбудили Мартиненка, і Чугай сказав йому так:
— Прийшли по твою чорну совість, товаришу, гірше, як ти робиш, — далі нікуди… Або ти напевне котись до Петлюри, але живим ми тебе не пустимо, або — запрягай гармати…
— А що ж, можна, — вранці приведу до вас гармати…
— Не вранці, давай зараз… Ех, проспиш ти царство небесне, Мартиненку…
— Та я хіба що, зараз — то й зараз…
На другий день усі вікна в Катеринославі задеренчали від гарматної стрільби. На проспекті полетіла в повітря бруківка, гілля тополь, шматки бульварних кіосків. Захоплені цією суворою музикою, робітничі загони, селянський полк і махновська піхота кинулись на петлюрівців і відтиснули їх до половини гори. Тоді представники різних партійних і безпартійних організацій, а також Папрікакі-молодший, несучи на ціпках білі прапори, з великою небезпекою добрались до ревкому і запропонували посередництво, щоб якнайшвидше досягти перемир’я і припинити громадянську війну.
Мирон Іванович, сидячи (сутулуватий, в пальтечку з відірваними гудзиками і в засмальцьованій кепці) коло стола у вестибюлі «Асторії» і без найменшого виділення слинних залоз жуючи черствий хліб, сказав делегатам:
— Нам самим не цікаво руйнувати місто. Пропонуємо ультиматум: до третьої години після полудня всі петлюрівські частини складають зброю, контрреволюційні дружинники припиняють стрільбу з горищ. В противному разі о третій годині першій хвилині наша артилерія відкриває вогонь по місту в шаховому порядку.
Голова говорив повільно, жував ще повільніше, обличчя його було темне від кіптяви. Делегати занепали духом. Довго пошепки радились і захотіли сперечатись. Але в цей час мармуровими сходами у вестибюль з галасом спустились строкато й різноманітно одягнені люди: попереду йшли двоє, тримаючи в руках — в обіймах — кулемети «льюїса», за ними — дюжина нахабних хлопців, обвішаних зброєю, і посередині — довговолосий чоловік з окаянними очима…
Делегати вихопили з рук голови ультиматум і поспішили на бульвар, на свіже повітря, під летючі кулі.
Петлюрівське командування відхилило ультиматум.
0 третій годині першій хвилині батько Махно лютував і стукав револьвером по столі, за яким засідала Реввійськрада, вимагаючи рознести місто без пощади в шаховому порядку. Членам Реввійськради, місцевим робітникам, які народилися тут, жаль було міста. Проте виявляти слабість не можна було, тому вирішили наполохати буржуїв. З запізненням чотирнадцять гармат Мартиненка ревнули. Подекуди з стін великих будинків, що піднімалися уступами, бризнули уламки цегли і штукатурки. Представники комітетів забігали, як миші, від петлюрівців до Реввійськради. Атаки робітничих загонів не припинялися. Петлюрівці почали відступати в кінець бульвару на саму гору.
В ніч на четверту добу повстання ревком оголосив у місті Радянську владу.
Цілу ніч ревком формував уряд. Як тоді в вагоні і передбачав Мирон Іванович, анархісти й ліві есери уклали блок з батьком Махпом, на його плечах вдерлися на засідання і шалено билися тепер за кожне місце. Есери підібрались чомусь усі невеличкі на зріст, але міцненькі, вони добре виспались, і переспорити їх було дуже трудно.
Кожен з них, схоплюючись, з свіжою усмішкою насамперед звертався до батька, _ мовляв, Махно — справжній представник народної стихії, він — казковий вождь і великий стратег, всеочищаючий вогонь і залізна мітла… А яка красота його хлопці, самовіддані молодці!
Батько, стиснувши бліді губи, слухав і тільки кивав засмоктаним обличчям. А невгамовний есер піднімав голос так, щоб чули його за дверима, що весь час відчинялися, в коридорі, де товпились махновці й різна публіка, що, чорт її знає як, пролізла в готель.
— Товариші більшовики, про що нам сперечатись? Ви за Ради, і ми за Ради… Розходження наше чисто тактичне. Ми дістаємо в спадщину буржуазний апарат міського господарства. Ви хочете зробити його радянським за один день. А ми знаємо, що з комуністами міський апарат працювати не буде. Саботаж забезпечений. Гарантовані голод і розруха. А з нами працювати вони хочуть, — є постанова міської думи. Ось чому ми 6,’ємося за кандидатуру комісара продовольства товариша Воліна. Пропоную закрити дебати й голосувати…