Кілька років зими

Престидижитатор купив квиток для П’єтро, а сам примостився біля вхідних дверей, звідки можна було почути, що робиться в залі. Його трусило від напруженого очікування того, що мало статися. Він затамував подих і з тремтінням у ногах прислухався до кожного слова, що долинало із середини.

Напередодні він довго пояснював П’єтро, що і як треба казати, навчав не боятися говорити голосно і впевнено, підбирав йому пристойний одяг. Він віддав хлопцю коштовну діадему, що колись подарувала його мати за першу вдалу виставу. Ця прикраса повинна була відіграти значущу роль в його задумі.

Вистава тривала цілу годину. І ось, коли останній охочий подивився у дзеркало, настала нарешті черга П’єтро. Хлопець, як і наставляв його престидижитатор, підняв руку, і попросив слова. На диво впевненим голосом він сказав, коли звертався до самого Брахмана Кортеса:

— Я віддам вам цю коштовну діадему, якщо ви прямо зараз самі подивитеся у це дзеркало, і передбачите власну смерть.

Після цих слів глядачі у залі збуджено загули, і незабаром там зчинився справжній переполох. Дехто із глядачів підвівся зі свого місця і схвально підтримував пропозицію П’єтро, дехто, навпаки, голосно висловлював своє обурення таким зухвальством з боку відомого міського божевільного. Брахман Кортес похмуро спостерігав за тим, що відбувається у залі і не рухався з місця. Несподівано навіть для самого престидижитатора П’єтро підтримав найвпливовіший у місті комерсант Франсіско Герро, який голосно вимагав від Брахмана Кортеса виконати замовлення. До думки Франсіско дослухалися всі у місті, тому і зараз не знайшлося охочих заперечувати його вимозі.

Брахман Кортес підійшов до П’єтро і мовчки взяв із його рук коштовну діадему. Він уважно дивився в очі хлопцеві, аж доки той не присів на своє місце, зачарований поглядом містифікатора. Потім Брахман Кортес повернувся на сцену.

— Добре. Я виконаю це прохання, якщо ви так цього хочете. Але за єдиної умови. На тиждень після цього вистави припиняють­ся, — сказав він.

У залі знову незадоволено загули, але всіх перекричав нахабний товстий Франсіско:

— Ми згодні! Якось перетерпимо тиждень без смерті! — він гомерично зареготав, і його регіт підхопила більшість глядачів, вони навіть почали аплодувати його жарту.

Тим часом Брахман Кортес уже стояв перед чорним дзеркалом і пильно вдивлявся в його таємничу бездонність. Раптом зал осяявся світлом небаченої до того сили. Передні ряди глядачів із жахом закрили обличчя руками, а товстогубий Франсіско від несподіванки впав на свій стілець. Брахман Кортес спокійно дивився у дзеркало, поки дивне світло не згасло. Потім він повернувся до залу, і рівним грудним голосом сказав: