Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
Брітта скочила до кухні й схопила зі столу помаду.
— Принаймні миліший за пана Покашиїнського, — відказала вона. — Можеш бути певен. — Міцно стулила губи. — Окрім музичного смаку. Я мало не збожеволіла. Класика, гримить у вухах, страшенно гучно. Але це пасує до антикваріату, звісна річ.
Вона поцілувала Йоганнеса.
— Не забудь повечеряти й зробити уроки! — нагадала йому.
14
Нісс нетерпляче дожидав ночі. Допивши останні келихи вина й доївши останні тістечка, гості порозходилися по домівках. До самого ранку всі вони спатимуть міцним сном.
Хлопець дослухався, затамувавши віддих. Та ось почулося рівномірне дихання матері: Мунна заснула на ліжку поруч.
«Нізащо, — думав Нісс, — нізащо батько просто так не пропустив би мого Великого Дня! Хоч де він не був, а мав би повернутися, щоби передати мені моє слово. Отже, те, що він не повернувся, є досить переконливим доказом. Щось із ним сталося! І якщо ніхто не вирушив його шукати, то я сам подамся на розшуки!»
Високо в небі, де не було ані хмаринки, стояла ясна повня. Мерехтіли зорі, купаючи хати й вулицю в голубуватому світлі.
«Коли б хоч знати, куди подався Ведур! — думав Нісс, стоячи самотою серед темної сільської вулиці. — Знати б хоч напрям: північ чи південь? Схід чи захід? Ну чому я не дочекався його вчора, коли він повернувся від короля? Чому не дочекався, поки він вийде з майстерні?»
Нісс помітив, що мимохіть уже йде в тому напрямку. Саме в майстерні він бачив Ведура востаннє, то в майстерні й пошукає якихось вказівок, куди міг подітися його батько. Хлопець пішов швидше, майже біг.
На розпутті, там, де одна стежка повертала до лісу, а друга — до священного гаю, він начебто помітив, як щось ворухнулося. Зупинився.
— Хто там? — тихо запитав, звертаючись до кущів край дороги.
«Коли б оце бути лі-феєю! — подумалось. — Коли б розуміти мову тварин! Тоді б нічна прогулянка не становила жодних труднощів…»
«Привіт, Ніссе, це просто я, кролик!» Або: «Не хвилюйся: це моя дружина, дика льоха, веде наших діток-поросяток на прогулянку!»
— Привіт, Ніссе! — й справді прошепотіло щось у кущах. Нісс аж здригнувся.
— Хто там? — запитав пошепки. Голос не схожий був ні на писк кролика, ні на рохкання вепра.
— Та це ж я! — промовив той самий голос, і тоді Нісс упізнав, кому він належить.
— Моа! — вигукнув він. — Що ти тут робиш серед ночі?
— А ти? — запитанням на запитання відповіла дівчинка, продираючись крізь живопліт. — Блукаєш сновидою під повним місяцем?
Нісс повагався лиш одну мить, поки дійшов висновку: так, їй можна довірити таємницю!
— Я йду шукати Ведура! — тихо повідомив він. — Мунна нізащо не відпустила би мене. Тому я просто втік із дому. Але завтра… чи не могла б ти прийти до неї та розповісти, куди я подався, Моа? А то вона тяжко зажуриться.
— А як я їй розповім, що ти накоїв, то вона так зразу й розвеселиться? — огризнулася Моа. — Твоя мати й так зробилася сама не своя, коли Ведур зник і не повернувся навіть на свято! А після нього ще й ти!
— Я ж не зникаю, — заперечив хлопець. — Але мушу розшукати його, Моа! Всі в краї удають, ніби так і треба: ну пішов десь Ведур… ну не вернувся… То й що? Але вони так думають, бо мають його за божевільного! Невже й ти вважаєш, ніби він міг просто так, із доброї волі, не прийти на мій Великий День? Скажи щиро!
У світлі повного місяця й зірок Моа здавалася ще крихітнішою та скуйовдженішою, ніж завжди. Дівчинка похитала головою:
— Ні, не міг!
— Ото ж бо! — сказав Нісс. — Тому я й повинен його розшукати! І ти б учинила так само, якби десь пропав твій рідний батько!
Моа ступнею провела борозенку в піску.
— Тоді в Мунни не лишиться нікого, — тихо мовила дівчинка.
— Але ж я повернуся! — вигукнув Нісс. — Я буду обачний, Моа! Я тільки шукатиму Ведура! Можливо, він десь там поранений. Лежить безпорадний і потребує допомоги… Можливо…
— Можливо, з ним сталося щось зовсім інше, — урвала Моа. — Щось таке, чого ти навіть уявити собі не можеш. Таке, чому ти ніяк не можеш зарадити, Ніссе! І тільки наразиш самого себе на небезпеку.