Темна матерія

Я сиджу в ліжку, спостерігаючи, як над Чикаго блякне денне світло.

Від шторму, який минулої ночі приніс із собою дощ, не лишилося й сліду, небо чисте, дерева розпрямилися, і з наближенням вечора зі світлом творяться якісь дива — воно стає поляризованим і золотим. І коли таке бачиш, то на думку спадає слово «втрата».

Таке нетривке золото Роберта Фроста.

Чути, як на кухні дзвенять каструлі, відчиняються і зачиняються шафи, і запах тушкованого м’яса пливе коридором до гостьової кімнати разом із запахом, який видається мені підозріло знайомим.

Я вибираюся з ліжка, вперше за весь день міцно тримаючись на ногах, і прямую на кухню.

Грає музика Баха, відкорковане червоне вино, і Даніела, у фартуху та окулярах для плавання, стоїть біля кухонного «острова» й кришить цибулю на стільниці з «мильного каменя».

— Запах божественний, — кажу я.

— Можеш помішати?

Я йду до плити, знімаю покришку з глибокої каструлі.

Пара піднімається до мого обличчя і переносить мене додому.

— Як ти почуваєшся?

— Наче інша людина.

— То... краще?

— Набагато.

Це — традиційна іспанська страва: рагу з етнічних сортів бобових і м’яса. Чорізо, панчетта, кров’янка. Даніела готує його раз чи двічі на рік, зазвичай на мій день народження, або коли за вікном падає сніг і нам просто хочеться випити вина і готувати разом цілий день.

Я мішаю рагу, накриваю покришкою.

Даніела каже:

— Це рагу з квасолі за...

Я навіть не встигаю подумати, як з мого язика само собою злітає:

—...рецептом твоєї матері. Точніше — матері — її матері.

Даніела перестає кришити.

Вона повертається до мене.

— Давай мені роботу, — кажу я.

— Що ще ти про мене знаєш?

— Послухай, з моєї точки зору, ми разом уже п’ятнадцять років. Тож я знаю майже все.

— А з моєї точки зору, це всього лише два з половиною місяці, і це було хтозна-коли. І все ж ти знаєш, що цей рецепт передавали в моїй сім’ї з покоління в покоління.

На мить на кухні западає зловісна тиша.

Наче повітря між нами має позитивний заряд, вібруючи з якоюсь частотою десь на межі нашого сприйняття.

Нарешті вона промовляє:

— Якщо ти хочеш допомогти, я саме готую топінг для рагу. Я можу сказати тобі, що для цього потрібно, але ти ж, мабуть, і так знаєш.

— Тертий чедер, коріандр і вершки.

Вона ледь помітно усміхається і піднімає брову.

— Я ж казала, що ти й так знаєш.