Муссоліні
- Автор: Кампі Алессандро
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-38-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Муссоліні». Краткое содержание книги:
На догоду найвибагливішого читача автор книжки «Муссоліні» Алессандро Кампі зібрав і врахував усе розмаїття та суперечливість образів, які залишились і нашарувались у підґрунті колективної пам’яті не одного покоління. Просте походження, бродяжницька та бунтівна молодість, потайні та розпусні любовні пригоди, еміграція та голод, пристрасні й нестримні політичні баталії, хоробрість у воєнних справах, арешти й ув’язнення, діти та пасинки, воєнні тріумфи, віддана дружина й молода коханка, інтриги можновладців проти нього, воєнні розгроми, зрадництво послідовників, а відтак народний глум і наруга над тілом – усі ці факти біографії диктатора становлять основу міфу і антиміфу про Муссоліні.
Для широкого кола читачів, зацікавлених аналізувати тенденції та проводити паралелі, щоб зрозуміти перебіг історії загалом.
Звичайно, проблема того, чи взагалі можливо й наскільки можливо класифікувати Муссоліні під кутом зору політичної революційної традиції двадцятого століття, перевищує суто біографічний аспект і виводить нас на більш масштабну історичну проблему загальної, всебічної характеристики політичної історії цього сторіччя. Сьогодні, коли врешті-решт усі ідеологічні та моралістичні значення терміну «революція» відійшли у минуле, коли прижилася думка (насправді, не зовсім революційна), що цей термін не можна автоматично асоціювати з такими поняттями, як «щастя», «емансипація», «визволення», «воля», «рівність», коли революція нарешті визволилася від «революційного містицизму», можна погодитися з французьким істориком Франсуа Фюре, на думку якого фашизм Муссоліні, як і ленінізм, був проявом «революційного завзяття» – визначальної риси політичної історії ледь розпочатого століття; звідки й переконання, що завдяки регенераційному струсу політики та звабливій силі ідеології можна дати життя новій моделі соціально-політичного ладу, вибудувати нове суспільство на руїнах суспільства буржуазного12.
Таке «завзяття» довгий час працювало як карстовий потік у надрах європейської історії на зламі XIX і XX століть, з одного боку, роз’їдаючи довіру та підриваючи роботу ліберальних політичних інститутів, а з другого – зваблюючи не тільки інтелектуалів і культурних діячів, а й народні маси, що не мали широкого виходу до політичних підмостків.
Тільки-но гирло цього потоку дісталося поверхні й почало сприйматись як повалення ліберальної системи та демократичного політичного устрою, воно природним чином зістикувалося з багатьма паростками: одним із них був Муссоліні.
«Революціонерами народжуються»13
Політико-інтелектуальна біографія молодого Муссоліні була типовою для революціонера початку століття: безумовно, суперечлива й не позбавлена двозначності, не така вже й несхожа на біографії багатьох його ровесників. У наших очах вони такі ж сумбурні, поламані, позбавлені цілісної політико-культурної логіки14, а тому показові для цього унікального і з багатьох причин неповторного періоду політичної історії Італії й усієї Європи взагалі, що був сповнений культурними експериментами, систематичними обговореннями традиційних політичних форм та пошуком нових політико-ідеологічних сполучень і способів організації влади.
Але як народжувалось і розвивалося «революційне завзяття» дуче, крізь які впливи та навантаження цьому завзяттю довелося пройти? Велику увагу біографи приділяли «романьольському походженню», тобто факту народження та зростання дуче в регіоні, що історично перебував на перетині великих політичних пристрастей.
«Романьольське походження» як специфічна риса особистості молодого Муссоліні – «найроманьолішого з усіх романьольців»15 – і як вирішальний фактор для розуміння багатьох аспектів його політичної зрілості стало справжнім інтерпретаційним штампом, що навмисно підживлювався ним самим, а також різною мірою, але без критичних зауважень – багатьма дослідниками. Саме тому Де Феліче був вимушений якщо не спростувати, то хоча б зменшити аналітичну цінність цього фактору. Адже, на думку Де Феліче, вирішальний вплив на кар’єру Муссоліні – революційного агітатора та політичного лідера справили скоріше десять років, проведені в Мілані, від 1912-го до 1922-го, ніж ті двадцять п’ять років, коли він практично не виїжджав з Романьї. Звеличення ролі романьольського коріння в політико-екзистенційному становленні майбутнього диктатора ризикує розвіятись як «літературний і псевдофольклорний штапм»16: «якщо ми захочемо виділити в Муссоліні психологічну складову місцевого походження, то його краще назвати міланцем, ніж романьольцем»17.