Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Як почуваєтесь?
— Непогано. А ви як?
— Більш-менш нічого, — відповів МакКой.
Угледівши чорний костюм і краватку, він запитав стиха з пошаною:
— А що там у вас… сподіваюся, нічого не сталося? Я бачу, що ви…
— Та ні, — відповів Блум. — Це, ви ж знаєте, бідолаха Дігнем. Сьогодні ховають.
— Авжеж, не повезло йому. Така біда. А о котрій годині?
Ні, це не фото. Може, якийсь значок.
— Об о… одинадцятій, — відказав Блум.
— Я спробую прийти, — сказав МакКой. — Об одинадцятій, ви кажете? Я довідався тільки вчора увечері. Хто мені сказав? Гологан. Ви ж знаєте Стрибунця{148}?
— Знаю.
Містер Блум дивився на той бік вулиці — там біля під’їзду готелю «Гросвенор» зупинилася бричка. Швейцар приніс валізу і поставив туди всередину. Жінка стояла, чекаючи, а він, чоловік чи брат, схожий на неї, шукав у кишенях дрібні гроші. Куртка моднячого фасону з круглим коміром, занадто тепла для такої погоди, видно, з грубої тканини. Стоїть із недбалим виглядом, застромивши руки в ці теперішні накладні кишені. Саме так, як та пихата жаба, коли ми дивилися гру в поло. Всі жінки задирають носа, аж доки ти виявиш, чого вони варті. З краси не пити роси. Набивають собі ціну. Достойна пані, і Брут, ми знаємо, достойний муж. Всього лиш раз ти її теє, і вона й перестане викаблучуватися.
— Я сидів із Бобом Дореном{149}, він саме знову загуляв, і з цим, як його в біса, Бентамом Лайонсом{150}. Ось ми тут і сиділи, осьдечки у Конвея.
Дорен, Лайонс у Конвея. Вона підняла до волосся руку в рукавичці. А тут заходить Стрибунець. Напідпитку. Відкинув назад голову і, вдивляючись удалину з-під приплющених повік, бачив, як вилискує на сонці жовтогаряча шкіра. Сьогодні видимість чудова. Може тому, що висока вологість. Балакає про се й про те. Рука леді. З якого ж боку вона сяде?
— І він каже: Сумна новина про нашого бідолашного друзяку Педді! Про якого Педді? Це я питаю. Про бідолашку Педді Дігнема, це він каже.
Збираються за місто: може, у Бродстоун. Високі брунатні черевики з шнурками, що звисають. Гарна ніжка. Чого він дляється, шукаючи той гріш? А вона бачить, що я дивлюся. Їх тішить, що хтось іще поклав на них око. Хай буде ще один. Про всяк випадок.
— А в чому річ? Це я питаю. Що там із ним скоїлося? — питаю.
Гордовита: багата: панчохи шовкові.
— Атож, — сказав містер Блум.
Він відхилився трохи вбік від балакучої голови МакКоя. Зараз сідатиме.
— Що з ним скоїлося? — він перепитує. А те, що він помер, — каже він. І зразу ж, повірте, наливає собі. Хто, Педді Дігнем? Це кажу я. І я зразу не міг повірити у те, що почув. Ми ж із ним гуляли ще минулої п’ятниці чи, може, в четвер, сиділи у «Веселці». Так, каже він. Не стало його. Помер у понеділок, бідолаха.
Дивись! Дивись! Сяйнув шовк, панчохи білі, дорогі. Дивись!
Здоровецький вагон трамваю задзеленчав, проїжджаючи, і затулив.
Зникла. Тьху на тебе, голосистий кирпаню! Почуваєшся так, наче вихопили з-під самого носа. Рай і пері{151}. Завжди так буває. Саме коли хочеш побачити. Дівчина в під’їзді на Юстас-стрит. У понеділок це було, підтягувала панчоху. А її подруга затуляла демонстрацію. Esprit de corps[73]. Ну чого ти баньки вирячив?
— Так, так, — озвався містер Блум, сумно зітхнувши. — Ще один пішов від нас.
— Один із найкращих, — докинув МакКой.
Трамвай проїхав. А вони вже мчали до Окружного мосту, її рука в дорогій рукавичці на сталевому бильці. Блись-блись, яскріли блискітки на її капелюшку, блись-блись.
— Як там дружина? Сподіваюся, все гаразд? — запитав МакКой уже іншим тоном.
— Авжеж, — відповів містер Блум. — Дякую, пречудово.
Він знічев’я розгорнув скручену в рурку газету і знічев’я прочитав:
— Моя половина щойно отримала запрошення виступити. Хоч іще й не підтверджене.
Знову йому, бач, кортить та валіза. Ну й нехай. Мені це не до шмиги.
Містер Блум неквапливо і приязно звернув на нього свої очі з важкими повіками.
— Моя дружина теж, — сказав він. — Вона співатиме двадцять п’ятого на урочистому концерті в Ольстер-холі у Белфасті.
73
Дух товариства (фр.).