Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Спромігся б на скетч. Написали містер і місіс Л. М. Блум. Вигадати оповідання на прикладі якої-небудь приказки, якої? Колись я пробував був записувати на вилозі, що вона казала, одягаючись. Не люблю вдягатися разом. Порізався, голячись. Кусала спідню губу, застібаючи спідницю. Занотовую час, 9.15. Чи Робертс тобі вже заплатив? 9.20. Як була вбрана Ґрета Конрой{140}? 9. 23. Якого біса я купила цей гребінець? 9.24. Роздуло живіт після тієї капусти. Порошинка на її лакованому черевикові.
Натирала вправно ранти об свою панчоху. Зранку після танців на благодійницькому балі, коли оркестр Мея грав танець годинників{141} Понкієллі. Пояснити, що то вранішні години, полудень, потім надходить вечір, потім нічні години. Чистила зуби. То було першого вечора. Похитувала головою. Клацали планки віяла. Чи той Бойлан багатий? Він мас гроші. Чому? Я помітив, що в нього приємно пахло з рота, коли він танцював. Не треба наспівувати мелодію. Натякнути на це. Дивна музика того останнього вечора. Свічадо було в тіні. Вона швиденько потерла своє люстерко об вовняну кофту проти повних грудей, що колихалися. Зазирнула в нього. Миготіло в очах. Однаково нічого не видно.
Вечірні години, дівчата в сірих газових сукнях, Потому нічні години, в чорному, з кинджалами й вузенькими масками. Поетична ідея: рожеве, потім золоте, потім сіре, потім чорне. Одначе правдива картина. День, потім ніч.
Він рвучко оддер половину призового оповідання, Потому швидко підтягнув штани, застебнув підтяжки й ґудзики. Смикнув хисткі двері вбиральні і вийшов із сутінок на світло.
На ясному світлі, відчуваючи полегкість і прохолоду, він уважно оглянув свої чорні штани, колоші внизу, на колінах і ззаду. О котрій похорон? Треба подивитися в газеті.
Високо вгорі зарипіло й похмуро задеренчало, Дзвони церкви святого Ґеорга. Вони вибивали години; гучне похмуре залізо.
За чверть. Ось знову: за звуком долинає обертон. Терція.
Бідолаха Дігнем!
Епізод 5
Повз вантажні вози, що стояли на набережній сера Джона Роджерсона, простував містер Блум розміреним кроком: він минув Віндмілл-лейн, олійницю Ліска, поштово-телеграфну філію. Можна було дати й цю адресу. І притулок для моряків-перестарків. Він звернув із сповненої ранковими гуками набережної на Лайм-стрит. Біля котеджів Брейді стояв хлопець-сміттяр з відром напоготові й курив жований недопалок. Меншенька дівчинка із слідами екземи на лобі витріщалася на нього, байдуже притуливши до себе викривлений обруч. Сказати йому: не кури, а то не виростеш. Та нехай собі! Живеться йому аж ніяк не солодко! Чекати біля шинку, щоб забрати татуся додому. Ну ходімо вже, тату, там мама жде. Зараз тут порожньо: наплив розпочнеться пізніше. Він перейшов Таунсенд-стрит, проминув насуплений фасад Бетеля{142}. Ель, так: дім: Алеф, Бет. І похоронне бюро Ніколса. Об одинадцятій. Час іще є. Напевно ж цю справу накинув О’Нілові ніхто інший як Корні Келлегер. Співає з заплющеними очима. Корні. Я зустрів її в гайочку. У затишному куточку. Є де сісти на горбочку. Поліційна нишпорка. Все сказала — і як звати й де живе, а я їй свої трень-та-брень, треньки-бреньки, дзень-та-дзень. Та певно ж, саме він накинув. Поховайте його дешевою ціною там, де-самі-знаєте. З моїми трень-та-брень, трень-та-брень, трень-та-брень, трень-та-брень.
На Вестленд Роу він зупинився перед вітриною Белфастської та Східної компанії чаю і прочитав наліпки на фользі пакунків: добірна суміш, найвища якість, для щоденного вжитку. Зовсім тепло. Чай. Треба буде купити у Тома Кернана{143}. Але ж звертатися до нього на похороні незручно. Його очі знай собі читали, а він тим часом статечно зняв капелюха, вдихаючи пахощі брильянтину, і правою рукою повільно провів по чолі і по чубу. Жаркий нівроку ранок. Його очі з-під прижмурених повік розгледіли виступ на внутрішньому шкіряному паску капелюха. Саме тут. Права рука сягнула в наголовок. Пальці швидко намацали сховану за паском картку й переклали її в кишеньку жилета.