Остання збірка

— Так, так, продовжуй! — у запалі вигукнув Кордл.

— Насправді ж, — оголосив Тот-Гермес, — у рагу для кожного відведено власне місце.

— Певна річ! Я зрозумів, я зрозумів, я зрозумів!

— А це означає, що всі, ким би вони не були, необхідні; і ви, якщо хочете отримувати задоволення, будучи славними симпатичними білими цибулинами, маєте прагнути ненависної вам помаранчевої моркви. Інакше вийде не рагу, а така собі... є...

— Юшка! — захоплено підказав Кордл.

— Вірно кумекаєш, хлопче, — схвалив Тот-Гермес. -Склади слова, священику і неси людям знання божественної формули.

— Юшка, — повторив Кордл. — Тепер я чітко бачу: ніжна цибулева юшка — це наше уявлення про рай, тоді як вогненно-червоний морквяний відвар уособлює пекло. Усе сходиться!

— Ом мані падме хум, — благословив Тот-Гермес.

— А як бути із зеленим горошком? Що означає, з погляду Бога, м'ясо?

— Не чіпляйся за метафори, — порадив Тот-Гермес. -Це лишає жахливі рани. Обмежся морквою та цибулею. І давай краще вип'ємо. Фірмовий напій!

— А спеції, куди зарахувати спеції? — не вгавав Кордл, зробивши чималий ковток з іржавої похідної фляги.

— Хлопче, ти ставиш запитання, відповісти на які можна лише масону тринадцятого ступеня у формі та білих сандаліях. Тож вибач... Пам'ятай лише, що все йде в рагу.

— У рагу, — пробурмотів Кордл, облизуючи губи.

— І особливо звертай увагу на моркву та цибулю. Ви у цій страві незамінні.

— Морква й цибуля, — повторив Кордл.

— Така ваша доля, — сказав Тот-Гермес. — Овва, та ми вже доїхали до Коруньї. Скинь мене тут де-небудь.

Кордл зупинив узяту напрокат машинку біля узбіччя дороги. Тот-Гермес підхопив із заднього сидіння рюкзак і вийшов:

— Дякую, що підкинув, приятелю.

— Нема за що... Дякую за вино. До речі, якої воно марки?

— Vino de casa з незначною домішкою старого еліксиру доктора Гамерфінгера з доданням сухої тонізуючої витяжки на основі фірмової розчинної кислоти. Виготовлене гнаррами у таємних лабораторіях Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі в рамках підготовки до великого загальноєвропейського турне.

— Чим би воно не було — воно, безперечно, є, — з почуттям сказав Кордл. — Чистий еліксир, як для мене. З ним можна вмовити антилопу купити краватку, а Землю перетворити з приплюснутої сфери на усічену піраміду... Про що це я?

— Не переймайся. Це частина твого шляху. Краще приляж.

— Коли боги наказують, прості смертні мають коритися, — співучо промовив Кордл і ліг на передньому сидінні. Тот-Гермес схилився над ним; його борода сяяла золотом, а дерева на задньому плані вінцем обрамляли голову.

— З тобою все гаразд?

— Ще ніколи в житті мені не було так добре.

— Побути з тобою?

— Це зайве. Ти навіть не уявляєш, як допоміг мені.

— Радий це чути, хлопче. Ти впевнений, що з тобою все гаразд? Тоді бувай.

І Тот-Гермес пішов у сонце, що заходило. Кордл лежав із заплющеними очима, легко розв'язуючи численні проблеми, які заводили у глухий кут найвеличніших філософів усіх епох. Він був трохи здивований, наскільки простими виявилися складні таємниці.