Робін Гуд

Поки Мач та два удовиченки відхекувались та відпльовувались, силкуючись навпомацки впіймати підступного жебрака, той докінчив помсту, вхопивши за кінці плащ і витрусивши все борошно в обличчя своїм ворогам — тепер беззахисним жертвам. А зробивши це, ухопив палицю, яка лежала напохваті, й сипонув цілою зливою ударів по їхніх головах, плечах та боках, водночас пританцьовуючи то на одній нозі, то на другій і голосно примовляючи:

Негідники! Волоцюги! Ось вам мої сто фунтів! Ну, як вони вам, до вподоби? Клянусь, ви дістанете їх усі, скільки їх є в моїй торбі!

Трах! бах! трах! бах! — гупала палиця, підкріплюючи кожне слово жебрака. Бідолахи заревли б од болю, якби їхні горлянки не були вщерть забиті борошном. Вони думали зараз тільки про те, аби швидше втекти від лихої напасті, і кинулися наосліп бігти по шляху. Жебрак погнався за ними й почастував на прощання кожного ще кількома дошкульними ударами.

Тепер бувайте здорові, мої голуб'ята! — гукнув він на прощання, — Коли ж мені знову випаде йти по шляху з Бернесдейля, ви, сподіваюсь, уже будете спроможні відрізнити золото від пшеничної потерті!

Здобувши таку блискучу перемогу, жебрак, насвистуючи, побрів далі, а три розбійники ще довго терли запорошені очі та прочищали легені.

Коли ж Мач та два удовиченки спромоглися як слід оглядітись довкола себе, то перший, кого вони побачили, був Робін Гуд, який стояв, прихилившись до дерева, і з посмішкою дивився на них. Вигляд друзів остаточно повернув йому хороший настрій.

Хай вам усячина, хлопці! — вигукнув він, — Слово честі, ви пішли не туди, куди слід, і, якщо зважати на одяг, втрапили на млин.

Розбійники поглянули один на одного й не сказали ані слова, тільки почервоніли по самі вуха.

А ви хоч бачили того нахабу-жебрака, по якого я вас посилав? — запитав він.

Щиро кажучи, командире, — мовив син мірошника Мач, — ми більше чули його, ніж бачили. Він так набив нас борошном, що в мене воно ще довго виходитиме з потом. Ви скажете, що я народивсь у млині й нанюхався борошна ще в пелюшках. Та їй-бо, ніколи мені не доводилось нюхати його в такій кількості!

І він з натугою чхнув.

Як же це сталося? — стримуючи сміх, запитав Робін.

А так. Ми злапали жебрака, як ти й наказував, а він пообіцяв дістати викуп з торби, яку ніс за плечима.

З тієї самої, на яку зазіхав і я, — кинув Робін ніби сам до себе.

Отож ми й погодилися, — вів далі Мач. — Простелили на землю плащ, він розв'язав торбу, а потім як трусонув нею! Враз борошно розвіялось такою страшною хмарою, що нам і в очах потемніло, і дух позабивало. Сам же він розтанув у тій хмарі, наче справжня мара. Але перед цим, бачу, він встиг понаставляти вам добрих гуль та синців, — зауважив Робін.

Не інакше, йому допомагав сам диявол, — мовив один з удовиченків, скорботно розтираючи потерпілі місця.