Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-05-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика». Краткое содержание книги:
* * *
Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.
Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.
_______
На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)
2. Р о з д у м у в а н н я н а д Т е м о ю. Тема може виявитися найнесподіванішою: від слів Христа або Кришни — і до обговорення власних тільки-но прочитаних творів, які, своєю чергою, притягують безліч асоціацій і ремінісценцій; від спогаду про подію кількарічної давнини, що сталася з ДАКом — і до кінофільму Тарковського та поезії Тютчева; від пісень Дженіс Джоплін або Джима Морісона — і до пісень Тараса Чубая та Костянтина Москальця. Тема обов'язково виявиться важливою, такою, що її не можна обминути сьогодні, віддавши перевагу іншій. Скупчення уваги, зосередженість, інтенціональність, спрямована сконцентрованість, «логос-медитація», — кожен із цих «синонімів» пасує до духовного акту, яким є роздумування над Темою.
В час присутності й самовиявлення Теми дуже суттєвим є правильний розподіл «ролей» учасників медитації — вміння витримувати паузи, не «лякати» Тему безвідносними до неї зауваженнями; вміння вслухáтися й відповідати те, чим є ця Тема; вміння не випереджати когось із реплікою, відбираючи в нього його місце в медитації; не докидати цю репліку вслід, коли Тема вже проминула той смисловий відтинок, у якому б та репліка мала власний час. Звісно, найближче порівняння, яке лежить на поверхні — це уподібнення чайного ритуалу до виконання камерного твору квартетом, коли кожний музика доповнює єдність музичної тканини, і тільки в такому доповненні, збиранні й існує ця тканина. Але існує й велика різниця: на відміну від музичного твору, Тему — а точніше, сьогоднішній спосіб її розмислювання — ніколи не можна повторити і відтворити. Це завжди імпровізація, буття якої, як і буття кожної людини, завжди — вперше і востаннє. Задля того й існує ритуал, щоб ця зустріч, бесіда, медитація, ця Тема не виявилися останніми. Ритуал забезпечує неперервність буття.
Досягнувши власних верховин, Тема кристалізується в небагатьох підсумкових висновках. Інколи це може бути одне слово. Інколи — одне мовчання.
3. З а к і н ч е н н я. Дійшовши такого висновку, думка учасників ритуалу починає відпружуватися. Тема віддаляється, — наче хмара, яка пролилася благодійним дощем у спраглу за небом землю. Про Тему більше не згадують. Її більше нема. Вона відтепер є завжди, — адже вона стала учасниками ритуалу, які допивають останні краплі схололого чаю. Так само, як чай, вистигає палкість духу. Пора розходитися.
Чайний ритуал створює для його учасників свій власний час, принципово відмінний від усіх «довколишніх» часів. Чай «оживляє» час, конденсує його, кожну хвилину наділяючи приналежністю до чайного ритуалу, а відтак здобуваючи для неї місце, роблячи її необхідною, невипадковою, даючи кожній хвилині своє походження, даруючи їй цінність і закономірність, наділяючи її присутністю в ладі й причетністю до ладу (космосу), відбираючи її з відсутності, з безладдя (хаосу), перетворюючи і перевтілюючи її. Перетворена таким чином хвилина починає нарешті б у т и. Хвилина чайного ритуалу — це жива хвилина, тотожна в своїй дарованій ритуалом якості хвилині знову ж таки з музичного твору, де жодна мить не є випадковою, довільною або неосмисленою, де без неї неможливо обійтися. А те, без чого неможливо обійтися, і є цінністю. Свого роду посередником між буттям і цінністю хвилини виступає її наповненість смислом. Тому можна сміливо говорити не тільки: «Добре темперований клавір», але й: «Добре темперований чайний ритуал», — де темперація веде своє походження від належного співвідношення частин у часі. Час чайного ритуалу — це час т в о р е н н я ч а с у.
З душею холодною, мов лід, але з чашкою гарячого чаю у правиці сідаєш до столу під яблунею. Кожне слово неквапно береш до рядка, озирнувши попередньо найменшу його грань, прожилку форми. Поспішати вже нема куди — попереду неоглядна вічність: і для тебе, білобрового, і для чорнобривців на квітнику. І навіть для вишні під вікном із кухні, хоч зеленіти їй лишилося кілька тижнів. Я дам їй змогу ще подихати і помилуватися дзвінкою осінньою блакиттю. Хоч попереду в усіх нас вічність, ні сьогодні, ні завтра я не буду її рубати. Хай віджевріють чорнобривці, відрожевіють завжди хворі флокси. Вічність така солодка, однак лиш мить теперішня, а не завтрашня, хай і щедра на обіцянки-цяцянки, єднає нас із вічністю. Відгавкають нехай пси, відсміються птахи, відстраждають люди… Всьому свій час.