Вибух [Збірник: «Сейф»; «Вибух»; «Вельветові джинси»]

Валбіцин ледь чутно зітхнув: усе ж гауптштурмфюрер, зауважуючи йому, мав би рацію: він мусив захопити з собою до підвалу келих. На перший погляд — дрібниця, та якими неприємностями могла обернутися. Молодець Георг, викрутився і тут — старий лис, такий обведе навколо пальця кого захоче, не тільки цих недолугих смершистів.

Голоси стихли, і Валбіцин цілком резонно вирішив, що росіяни більш не повернуться до бібліотеки. Якщо ночуватимуть, то в спальнях, навряд чи їх зацікавлять книжки, писані німецькою мовою, правда, там є бар з напоями — можуть спокуситися…

Валбіцин обережно спустився в підвал. Кранке увімкнув кишеньковий ліхтарик, Валбіцину не сподобалось, що гауптштурмфюрер засліпив його, роздратовано затулився рукою і наказав:

— Загасіть!

Кранке одразу ж вимкнув ліхтарик і запитав запобігливо:

— Ну, що ви почули?

— Росіяни.

— Я так і гадав. Вони пішли?

— З бібліотеки — так.

— Погано, якщо ночуватимуть, — затривожився Кранке. — Завтра, певно, має прилетіти Краус. І скільки ж їх?

Валбіцин здогадався, про що подумав Кранке: з двома чи трьома вони самі впораються. Власне, такі думки вже спадали і йому, однак він чув тільки тих, хто заходив до бібліотеки, а могла ж прибути ціла група військових.

Зрештою, він би не здивувався, коли б у маєтку фон Шенка зупинився навіть штаб дивізії. Та навряд чи штаб або якась частина — ті прибули б на кількох машинах у супроводі охорони, бронетранспортерів чи танків, а вони, здається, чули гуркіт лише одної машини. Правда, могли й помилитися…

— Не знаю, що й сказати, — признався чесно. — В бібліотеці їх було двоє, один розмовляв з Георгом німецькою… — Нараз Валбіцин згадав соковитий бас, і знову відчуття того, що він уже чув цей голос, заполонило його. Знав, що це нісенітниця, що знайомих російських офіцерів у нього не могло бути, бачив лише полонених чи вже перевербованих у “Цепеліні”, але ж цей завітав до маєтку як переможець і поводився з Георгом як переможець — незалежно й владно.

Валбіцин заплющив очі й знову цілком виразно почув рокітливий бас:

“Тут нікого нема?”

Неясний спогад наче осяяв його. У цей час у кутку тихо теленькнуло: Георг повідомляв, що небезпека минула і в будинку знову немає чужинців.

Кранке увімкнув світло й відчинив масивні двері. Камердинер уже стояв за ними — в домашньому халаті й капцях без задників.