Ключі від ліфта

Власне, консумація – заняття нескладне, але огидне. Португальці народ скупуватий, і платити по 4 тисячі ешкудо (20 доларів) за склянку «коктейлю» для гарненькою дівчини, яка норовить видути випивку в три ковтки, а потім просить іще, не хочуть. Скажімо, Жоао ще на вході попереджає, що оплачує тільки сік. У помсту дівчата п’ють сік залпом, як ліки, ввічливо дякують і йдуть до інших.

Правда, є один спосіб змусити клієнта замовляти ще і ще: треба вибрати момент і запитати, чи щасливий він і яка нелегка принесла його, такого симпатичного чоловіка, в цей бар, шукати платного жіночого товариства. Далі – справа техніки. Головне – не засинати, а всі три години слухати зі співчутливою увагою і вчасно кивати. Тоді коктейлі будуть з’являтися на столі один по одному, може дійти навіть до шампанського у відрі з льодом. Але коли ти не знаєш португальської, це спрацьовує погано, бо по-англійськи говорять далеко не всі відвідувачі бару. Хоча ці білявки-танцівниці – візитна картка бару лише на два тижні, їм дозволено рота не відкривати, свої 10 тисяч за ніч вони і так отримають.

Решті дівчат, що прибули з Росії та інших країн СНД (у барі Паули їх двадцятеро), значно складніше, бо вони не танцюють, а ситі бувають відсотками від консумації. До того ж їх тиранить місцева аристократія – бразилійки, яким дуже не подобається, що клієнти вважають за краще проводити час із модними в цьому сезоні «росіянками». Користуючись спільною мовою з адміністрацією бару, бразилійки то доносять начальству, що конкурентки під час роботи п’ють принесену з собою горілку (що майже неправда – таке буває рідко, тільки коли приїжджає новенька), то просто влаштовують чвару, згідно з їхнім темпераментом».