Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Маньяки » Запахи. Історія одного вбивці
Запахи. Історія одного вбивці - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Запахи. Історія одного вбивці

Электронная книга - «Запахи. Історія одного вбивці». Краткое содержание книги:

Роман «Запахи. Історія одного вбивці», написаний 1985 р., став бестселером і перекладений багатьма мовами. 1986 р. в Парижі автор отримав премію Гутенберга за найкращий іноземний роман.
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 89
Перейти на страницу:

Не менш важливим був і сам процес приготування. М’яту й лаванду можна обробляти цілими оберемками, інше слід було ретельно перебрати, розчухрати, посікти, потерти, потовкти чи навіть піддати бродінню, перш ніж покласти до мідного казана. Але дещо взагалі не можна було продистилювати, за чим Гренуй дуже жалкував.

Бальдіні, помітивши, як упевнено Гренуй поводиться з апаратурою, віддав перегінний апарат у його повне розпорядження, і Гренуй скористався як слід наданою йому свободою. Якщо днями він змішував запахи парфумів, а також виготовляв інші ароматичні продукти, то ночами займався виключно таємничим мистецтвом дистилювання. У нього був намір створити зовсім нові духмяні речовини, аби з їх допомогою виготовити бодай деякі з тих ароматів, які він носив у своїй уяві. Спочатку він робив невеликі успіхи. Йому вдалося видобути олію із цвіту кропиви та хрінниці посівної, виготовити туалетну воду зі свіжонадертої кори бузини та тисових гілок. Дистиляти, аромат яких майже не нагадував вихідних речовин, були все-таки придатні для подальшого застосування. Втім, траплялися речовини, для яких цей спосіб зовсім не годився. Гренуй спробував, наприклад, дистилювати запах скла, глинясто-прохолодний запах гладенького скла, який звичайні люди зовсім не відчувають. Назбиравши віконного скла та пляшок, він обробляв його — великі шматки, скалки, порошок — без анінайменшого успіху. Він дистилював латунь, порцеляну й шкіру, зерно і жорству. Дистилював просто землю. Кров, і дерево, і свіжу рибу. Своє власне волосся. Зрештою, він дистилював навіть воду, воду із Сени, бо йому здавалося, що своєрідний запах річки варто зберегти. Він гадав, що з допомогою перегінного апарата зможе вирвати у цих речовин їхній характерний аромат, як добував його з кмину, лаванди та чебрецю. Він-бо не знав, що перегонка — не що інше, як спосіб поділу змішаних субстанцій на леткі і менш леткі складові, і що вона лише тоді корисна для парфюмерії, коли може відокремити летку ефірну олію деяких рослин від їх незапашних залишків. Для субстанцій, в яких ефірна олія була відсутня, такий метод дистиляції, звісно, — справжнє безглуздя. Нам, сучасним людям, що вивчали фізику, це само собою зрозуміло. Проте для Гренуя ці знання — тяжко здобутий результат довгої низки невдалих спроб. Місяцями просиджував він ніч у ніч за перегінним апаратом, намагаючись здобути радикально нові аромати, аромати, яких у концентрованому вигляді не бувало ще ніде на землі. І крім кількох сміховинних рослинних олій, з цього нічого не вийшло. Із глибокої, незмірно багатої криниці своєї уяви він не зміг видобути жодної краплини конкретної ароматичної есенції, з усіх запахів, які ввижалися йому, він не зміг реалізувати жодного атома.

А коли усвідомив, що зазнав повної поразки, він припинив експерименти і захворів так, що мало не помер.

20

У нього страшно підскочила температура, яка в перші дні супроводжувалася потовиділенням, а потім, коли вже відмовили пори шкіри, усе тіло вкрилося червоними пухирцями. Деякі з них лопалися, щоб потім наповнитися водою знову. Інші розпухали до розмірів справжніх фурункулів, набрякали, червоніли і розверзалися, ніби кратери, з яких витікав густий гній, упереміж із жовтим слизом та кров’ю. Невдовзі Гренуй мав вигляд мученика, побитого камінням, який знемагав від сотні гнійних ран.

Бальдіні, звичайно, занепокоївся. Йому вкрай неприємно було б утратити дорогоцінного учня саме в той момент, коли він зібрався розширити свою торгівлю за межі столиці і навіть усієї країни. Бо й справді, не лише із провінції, а й від іноземних дворів дедалі частіше надходили замовлення — усі прагнули придбати ті новомодні аромати, від яких божеволів увесь Париж; для задоволення цього попиту Бальдіні носився з думкою заснувати філію у Сент-Антуанському передмісті, справжню маленьку мануфактуру, яка займалася б оптовим приготуванням найходовіших парфумів, оптовим розфасуванням їх у чарівні маленькі флакончики, які потім симпатичні маленькі дівчатка могли б запаковувати і розсилати до Голландії, Англії та Німецької імперії. Щоправда, для майстра, що жив у Парижі, таке підприємство не було б цілком законним, але ж Бальдіні останнім часом, завдяки своїм вишуканим парфумам, здобув високих покровителів, і не лише в особі інтенданта, а й інших впливових осіб, як, скажімо, відкупник митниці Парижа або член королівського фінансового кабінету пан Фейдо де Бру, що сприяв економічно перспективним підприємствам. Цей останній натякав навіть на можливість королівського привілею — найкраще, чого взагалі можна собі побажати, бо він дозволяв обходити всі державні та цехові перепони, означав кінець усім комерційним труднощам і вічну гарантію надійного добробуту.

1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 89
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)