У чому ж таємниця?

Наступного дня, рівно о дев'ятій ранку, він з'явився до вестибюлю «Гранд-отелю».

— Пан Паран запрошував мене до себе в номер, — сказав він черговій.

Паран зустрів його радо. Їхню недовгу розмову безперестанку переривали телефонні дзвінки. Паранові дзвонили в якихось справах, призначали побачення на той самий день, бо надвечір мав їхати.

— Якщо бажаєте, маю п'ять вільних місць у машині, — заговорив Паран. — А втім, ні, вам, напевне, потрібно зробити так, щоб повернутися з Піренеїв.

Натякаючи на їхню вигадану подорож до Піренеїв, він злегка посміхався. Несподівано рішуче заявив Жанові-Луї, що має намір остаточно розвіяти сумнів, який виник у нього щодо старого Гепра. І додав:

— Я пересвідчився, що ви хлопець винахідливий.

Ще один натяк і та сама посмішка. Замість відповіді, Жан-Луї невиразно знизав плечима.

— Чи дало воно щось вам? Коли не певність, то хоч якісь прикмети, якісь здогади? — допитувався Паран. — Закурите?

Він подав золотого портсигара Жанові-Луї, той узяв сигарету. Паран і собі встромив у зуби сигарету, клацнув запальничкою й підніс жовтуватий язичок полум'я співрозмовникові.

— Признаюсь, що я трохи розгубився, — відповів Маршан. — Реакція Жерома Гепра, здається, нормальна й щира, коли врахувати, що в такому віці людину може зраджувати пам'ять. Та ще коли йдеться про. такі давні події. А крім того, треба врахувати, що старий міг усумнитися в повноті своїх спогадів і сприйняв як правду вигадки американців. Гепра міг стверджувати вигадані історії з його життя ще й просто задля чемності. Загалом рано робити якісь висновки.

— Ох ти ж баламуте, — по-батьківському посваривсь пальцем Паран на Жана-Луї.

— Я молодий, це правда…

— Нічого, це минеться. Будучи трохи самовпевненим, ви дали волю своєму нахилові до гумору. Та мої докори марні. Адже я теж люблю жарти… Між нами кажучи, мені лише в одному не таланить — бізнесі, — Робер Паран зітхнув. — Business is business[12]. Зробіть собі з цього належний висновок. Учора ввечері я добре посміявся. Мої приятелі також, коли я розповів їм цю історію. До речі, чудові ваші артисти. Чи знаєте ви, що вони чистокровні французи? Блискучі імітатори! Ваш приятель, очевидно, полюбляє такі жарти. Тільки надалі не розтягуйте сюжети. І не забудьте мене попередити.

Жан-Луї терпляче вислухав Парана, не заперечуючи. І заговорив зовсім про інше:

— Я повертаюся до Персака в суботу.

— Хочете одержати аванс?

— Мій тато не бере наперед грошей. Лише вимагає коштів на розслідування справи.

— Гадаю, що зараз не слід цього розповідати пані Віржінії Гепра, — сказав пан Паран. — Віржінія — майбутня моя дружина. Бо вона також турбуватиметься, ставитиме собі безліч запитань. Мені часом здається, що в неї теж є якісь сумніви.

Отже, Жан-Луї зараз дізнався ще про одне: Робер Паран збирається одружитися з Віржінією Гепра.

— Цілком покладаюся на вас, — провадив Паран. — Врахуйте, що й з морального боку є велика потреба розвіяти всі ці сумніви.