У чому ж таємниця?

— Одне слово, тут діяли тільки пройдисвіти, — зробив висновок Мортьо, водночас радіючи, що в нього не конфіскували протез небіжчика Жерома Гепра. — Ох, нітрохи не шкодую, що приїхав до Парижа!.. Чи не так, Жанно?

— Еге ж!

— Вибачте, ще одне слово, — знову підвелася Агата Каз. — Паран не відав, що Віржінія підставна особа. Жан-Луї не сказав вам того, що Валентина побила його, коли він намагався відібрати в неї фотоапарат Я дізналася про це з тих самих джерел. У мене все.

— Ні, ще не все, — промовив Жорж Маршан. — У моєї дружини є в запасі ще одне повідомлення.

— Ти ж сам мені розповів про це, то розкажи і їм, — заперечила вона, не підводячись з місця.

— Вставай, вставай! — наполягав її чоловік.

Вона підвелася.

— Хочу тільки сказати, що справжній Жером Гепра, перш ніж виїхати із столиці 1941 року, залишив у свого паризького нотаря новий власноручний заповіт. На конверті зробив напис: «Розпечатати після моєї смерті». Він скасував свій попередній заповіт, згідно з яким його багатство мало дістатися Міжнародному інститутові нежитю. Він відписав його Віржінії Гепра як єдиній своїй спадкоємниці.

— Янкі пошилися в дурні! — вигукнув Мортьо.

— Пошилася в дурні й Валентина Гаролу, — промовив Жорж Маршан. — Коли б вона вчасно дізналася про смерть старого Гепра, гадаю, заволоділа б спадщиною.

— Кому ж дістанеться те багатство? — поцікавився Мортьо.

— Скажу, — заговорив Жорж Маршан. — У новому заповіті Жерома Гепра є таке застереження: коли Віржінія помре раніше за нього, все рухоме й нерухоме майно має дістатися французьким науково-дослідним установам, названим у заповіті.