Останній діамант міледі

— Повірте, Мілено… — знову почав Ярик, але жінка увірвала його.

— Ви навіть самі не уявляєте, наскільки смішно звучить ця фраза — вона для десятикласниць… До речі, їх тут багато — раджу вам, Ярику, не гаяти часу.

Він дивився на неї крізь скло келиха, і в пурпуровому ореолі вона здавалася йому прекрасною. Такою прекрасною у своїй крижаній холодності, що мурашки забігали у нього по спині.

— Мілено, Мілено, — гаряче заговорив він. — Я більше не вимовлятиму цієї фрази, ви маєте рацію, це смішно — мені не двадцять років. І саме тому те, що я зараз скажу, прошу сприйняти як слово людини, яка закохалась уперше і розкриває перед вами усі карти. Мені немає сенсу брехати, повір… Ох пардон!

Вони засміялися разом і весело цокнулися.

— Так от, — продовжував Араменко. — Пару років тому я та троє моїх знайомих — не називатиму прізвищ, це не має значення, — вигадали одну авантюру, яка несподівано принесла одному незбагненний прибуток… Але кожен має право на свою частку. І час для розподілу дивідендів настав. Ваша з’ява у моєму житті може прискорити події. І не гамбургери, нехай і в Сан-Франциско, я хочу запропонувати вам, а… замок, справжній замок на березі Тихого океану. Втечемо разом звідси, Мілено?

— І ви хочете, щоб я в це повірила? Яка така «авантюра» може коштувати так дорого?

— О, про це довго розповідати…

— Ви поспішаєте?

— Ні, зовсім ні. Але… — Він зосереджено потер скроні — звичка, що лишилася з часів дитинства, коли він малим стояв біля шкільної дошки. Нарешті він щось вирішив для себе і знову заговорив: — Добре, я розповім вам дещо. Вам — можна. Два роки тому четверо підприємливих людей виманили в одного письменника-невдахи кілька рукописів — механізм цього обману був дуже простий, усе базувалося на довірливості та непрактичності цього нещасливця. Це справжні бестселери, які було видано під іменем іншого — вже досить відомого і знаного письменника, якого вже багато років висували на здобуття міжнародної премії. Але підстав для цього було замало. Книжка, видрукувана за кордоном і перекладена багатьма мовами, надала змогу здобути цю багатотисячну премію. А далі усе покотилося за законом снігової кулі: перевидання, кінозйомки, контракти і таке інше. Тепер навіть за жалюгідний есей він отримує по штуці баксів…

— Дартов?.. — видихнула жінка.

— Благаю вас, Мілено, обійдемося без прізвищ… Для нас вони не мають жодного значення. Головне те, що кожен з цієї четвірки підприємливих людей має право на свою частку.

— І один з них — ви?

— Ми. Ми, Мілено… — поправив її Ярик.

Він був схвильований своєю відвертістю і не помічав, як змінилося обличчя жінки, як захрип її голос, а очі перетворилися на дві крижинки.

— А що сталося з тим бідолашним, якого ви обдурили?

— Я не знаю. Ніколи цим не цікавився. Здається, останнє, що я прочитав про нього в одній газетці, — це те, що у нього зникла дружина, а сам він чи то покінчив самогубством, чи переїхав жити в інше місто. Я не цікавлюся дурнями та слабаками, Мілено… Ну як, ви тепер вірите мені?