Все королівське військо

На той час у штаті існувало два головних угруповання демократів — прихильники Джо Гаррісона і прихильники Макмерфі. Гаррісон був губернатором раніше, а Макмерфі — тепер і прагнув зберегти за собою цей пост. Гаррісон походив з міського середовища, і його підтримували практично тільки по більших містах. Макмерфі, власне, теж не був від землі, бо народився й виріс у Дюбуавіллі, чималенькому місті, тисяч на дев’яносто населення, але за нього стояли фермерські райони та невеликі містечка. Він спритно загравав з провінцією і здебільшого здобував її голоси. Вважалося, що в цих перегонах шанси суперників приблизно однакові. Оця-то ситуація і викликала появу Віллі на передвиборній арені.

Комусь із Гаррісонового оточення спав на думку такий хід (бог свідок, аж ніяк не новий): увести в гру ще одного кандидата, такого собі манекена, що зміг би відібрати в Макмерфі частину голосів. На це потрібна була людина, відома й шанована у провінції. І вибір упав на Віллі, що мав певну вагу в північній частині штату. Як виявилося, з ним і угоди ніякої не укладали. Просто приїхало до нього в Мейсон-Сіті розкішною машиною кілька столичних джентльменів у смугастих штанах. Один з них був містер Даффі, Малюк Даффі, що вельми роздобрів, відколи вони з Віллі познайомилися в задній кімнаті Слейдового закладу. Ті столичні джентльмени переконали Віллі, що саме йому судилося врятувати штат. Певна річ, Віллі, як і кожна людина, був у достатній мірі наділений від природи недовірливістю та обачністю, але ці якості вмить звітрюються, коли тобі кажуть те, що ти хочеш почути. До того ж тут приплелось трохи й божественного. Дехто добачав у тій історії зі школою руку божу. Мовляв, сам бог став за Віллі. Довів його правду. За звичайними мірками Віллі не був людиною побожною, але, можливо, історія зі школою вселила в нього уявлення, яке поділяв і чимало хто з місцевого люду,— ніби він перебував в особливих стосунках з Богом, Долею чи просто Фортуною. Байдуже, як ви це назвете і чи ходите ви до церкви. А що шляхи господні недовідомі, то Віллі, мабуть, і не здивувало те, що бог обрав своїм знаряддям кількох гладких чоловіків у смугастих штанах, які приїхали великим лімузином, його, Віллі, покликав сам бог, а Малюк Даффі був усього-на-всього багато вбраним посильним телеграфної компанії на «кадилаку» замість велосипеда. Тож Віллі розписався про одержання.