Джерело

— Що тут смішного? Тепер скрізь чисто. Це не забрало в мене багато часу. Тобі подобається?

— Подобається.

Вона оперлася на держак віника і засміялася:

— Схоже, ти, як і всі інші, вважав, що я предмет розкоші, світська утриманка, це так, Ґейле?

— Ось такою ти можеш бути, коли захочеш?

— Саме такою я хотіла бути все своє життя — якби на це була причина.

Він дізнався, що вона витриваліша за нього. Вона ніколи не виявляла ознак утоми. Він припускав, що вона спить, але не міг зрозуміти коли.

У будь-який час, у будь-якій частині будівлі, не бачачи його протягом кількох годин, вона знала, коли він її потребував. Якось він заснув, гепнувшись на стіл. Прокинувшись, побачив, що вона дивиться на нього. Вона вимкнула світло і, вмостившись на стілець біля вікна, не зводила з нього очей, тиха й уважна. Перше, що він побачив, розплющивши очі, було її обличчя. Його шия на якусь мить занила, коли він підвів голову з рук, повертаючись до реальності й відновлюючи контроль над собою; відчув раптовий спалах гніву, безпорадності й відчайдушного протесту, забуваючи, що привело їх сюди, чому вони тут, пригадуючи лише, що вони обоє опинилися в пастці й зазнавали повільних тортур, а ще те, що він кохає її.

Вона побачила це на його обличчі, перш ніж він випростався. Підійшла, зупинилася біля його стільця і притулила його голову до себе. Вона тримала його, а він не опирався, розслабившись під її руками. Вона цілувала його волосся і шепотіла:

— Усе буде добре, Ґейле, все буде добре.

Наприкінці третього тижня Вайненд увечері вийшов із будівлі й, не думаючи, чи залишиться там щось, коли він повернеться, вирушив до Рорка.

Він не телефонував йому від початку облоги. Рорк дзвонив до нього часто; Вайненд спокійно відповідав, не вдаючись у подробиці, відмовляючись затягувати розмову. Він попередив Рорка відразу:

— Не намагайся прийти сюди. Я віддав наказ. Тобі не дозволять увійти.

Він намагався викинути з голови, до чого може призвести продовження битви; він мусив забути про існування Рорка, тому що думки про нього нагадували про окружну в'язницю.

Він подолав чималу відстань до будинку Енрайта пішки — це робило відстань більшою і безпечнішою; поїздка в таксі занадто наближувала Рорка до редакції «Знамена». Він не відривав погляду від тротуару перед ним: не хотів дивитися на місто.

— Доброго вечора, Ґейле, — спокійно зустрів його Рорк.

— Я не знаю, яка погана манера помітніша, — сказав Вайненд, жбурляючи свій капелюх на стіл біля дверей, — говорити навпростець чи заперечувати очевидне. У мене паскудний вигляд. Скажи це.

— Так, паскудний. Сідай, відпочинь і нічого не кажи. Я зроблю тобі гарячу ванну — ні, ти не здаєшся брудним, але тобі це буде корисно. Потім поговоримо.