Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Але, на жаль, принципи, хоч би якими вони здавались дивними, є принципи. Нам доводилось іти на жертви заради укріплення національного духу. — Підвівся і, пославшись на зайнятість, попросив пробачення, що не може продовжувати розмову. На прощання простяг руку.
Лазар у старечій неуважності, здавалось, не помітив цього жесту. 1 був заклопотаний у цей момент тільки тим, щоб розкурити сигару. Руки його були зайняті.
Гордо підкинувши голову, Гіммлер вийшов з кімнати. Він справді поспішав: у Хоенліхені у нього була призначена зустріч з Бернадоттом. Ця зустріч мала для Гіммлера виключно важливе значення, бо Бернадотт повинен був підтвердити визнання кандидатури Гіммлера на пост нового фюрера зацікавленими колами США й Англії.
Але все-таки, перш ніж вийти з кімнати, Гіммлер, затримавшись на порозі, встиг сказати Лазарові, що сьогодні ж накаже звільнити з Равенсбруку групу жінок-єврейок. Але Лазар мусить знайти найскоріший спосіб інформувати генерала Ейзенхауера про цей акт милосердя.
Гіммлер мав намір через посередництво Бернадотта добитися побачення з Ейзенхауером і був надзвичайно люб'язний з графом.
Граф Бернадотт не вперше удостоювався честі бути прийнятим в Хоенліхені, цій штаб-квартирі Гіммлера, — панському маєтку, чудово замаскованому під величезний упорядкований госпіталь начебто для поранених есесівців.
Тут у безлічі котеджів розміщались найсекретніші канцелярії служби безпеки; до того ж в окремих флігелях були розташовані лабораторії, де хіміки та бактеріологи винаходили нові засоби для масових умертвлінь.
Рядові співробітники цих служб з уміло перев'язаними кінцівками і з милицями приїздили і виїздили з Хоенліхену в санітарних машинах. Деяких особливо секретних агентів виносили з машин і вносили в машини на ношах, і, як у важко поранених в голову, обличчя їхні були старанно забинтовані.
У такому ж вигляді доставляли сюди тих, кого Гіммлер вважав за потрібне допитати особисто. Такі люди, як правило, не повертались назад: при Хоенліхені було кладовище, як і при деяких інших госпіталях.
У цьому «госпіталі» нікого не піддавали грубим катуванням: у досконало устаткованому хірургічному кабінеті робились найрізноманітніші операції, але без застосування будь-яких засобів анестезії.
Викликали на відвертість за допомогою електродів, якими торкались до трепанованих ділянок мозку або до звільнених від м'язових тканин сплетінь нервових вузлів.
Есесівці не в мундирах, а в лікарняних піжамах справно несли тут свою службу.
Ще в попередні візити до Гіммлера графові Бернадоттові вдалось добитися свободи для ряду осіб скандінавського походження. Із концентраційних таборів їх вивозили ночами на автомашинах шведського Червоного Хреста під наглядом людей Шелленберга. Граф дав зобов'язання повідомити про це Ейзенхауера, коли передаватиме йому умови Гіммлера, на яких бажано було б укласти сепаратний мир із США.
Зустрічаючись у ці ж дні з Ріббентропом і Кальтенбруннером, граф і від них вислухував таку саму просьбу: посередничати між ними та Ейзенхауером. Він знав про те, що деякі кола союзників роблять ставку на Гіммлера. І сам додержувався такої ж точки зору. Він був глибоко розчарований, коли Кальтенбруннер раптом заборонив надалі вивозити полонених шведів на батьківщину.
Граф, як хороший дипломат, розумів, що. Кальтенбруннер зробив це, бажаючи стати на заваді Гіммлерові, — перешкодити йому удавати перед західними державами роль гуманіста. Розумів він також, що Кальтенбруннер і, сам був би не від того, щоб грати перед ними подібну роль. Але цей факт свідчив про те, що Гіммлер не такий ще всевладний, щоб виступити відкрито проти своїх суперників і тим більше проти Гітлера.
Граф давно підозрівав Гіммлера в нерішучості, легкодухості. І тепер йому лишалось тільки одно: дивуватись, як ця людина з конституцією слимака могла виконувати обов'язки головного ката в Третій імперії. Крім того, до графа було доведено, що радянським колам стали відомі переговори гітлерівців з агентами союзників, які провадяться через шведських посередників. Його ім'я делікатно не згадувалось, але граф і без того зрозумів, як докладно інформовані про його діяльність радянські кола. Усе це було результатом тонкої роботи радянської розвідки. Очевидно, розвідник проник у головну цитадель німецької секретної служби.
Знаючи непохитну позицію Радянського Союзу, його стратегічну й політичну міць і розуміючи, яка буде роль Країни Рад під час розв'язання післявоєнних проблем Німеччини, граф віддавав собі звіт у тому, що будь-які спроби висувати тепер кандидатуру Гіммлера на пост глави нового німецького уряду безнадійні і в майбутньому можуть принести йому тільки шкоду.