Крига. Частини ІII–ІV

Світло горіло в східному крилі; тільки-но я наблизився до самого будинку, як побачив, що тьмяне крило провалилося у розморожений ґрунт, — небагато, може, на аршин, але цього вистачило, щоби ущент зруйнувати багатоповерхову конструкцію і виламати із луток великі тахлі мороскла. Як відрізають від організму омертвілу кінцівку, охоплену гангреною, так і тут було відтято від здорової частини больницы померлу її частину. Життя і світло кружляли праворуч від шахти сходів і підойм.

Однак там панував хаос, мабуть, навіть більший, ніж у «Святій Трійці». Насамперед, одразу ж після виходу з тіні я натрапив на нестямну сцену, коли два заплакані бабиська шарпали з рук одне одному брудний клуночок, а їх самих відтягували сестрички; до бійки долучилися чоловіки й навіть запальний юнак зі зброєю. Я обійшов це здалеку. Сестричка, яка запримітила мене в приймальному покої, взялася обв’язувати мені чистими перев’язками поранену голову, поливаючи розчином перекису водню чи якимсь іншим убивцею бацил, і ця сестричка, добра душа, розповіла, що траґедія ота — через гарячку від укусу пацюка: дитина померла, її слід спалити, пошесть шириться. А крематорій вони мали в темному крилі.

Я видобув картонку з брезенту (вона кілька разів випала мені з опухлих пальців). Отака панна, такий доктор, на прізвище Конєшин — знаєте, сестро?

— Доктор Конєшин оперує у сімці.

Разумеется, вона помилялася. Під номером сьомим (цих залів, зрештою, було три: 7А, 7Б і 7В), жодні операції відбуватися не могли: ці приміщення містилися вже за лінією розламу, вітер сіяв там дощем крізь вибиті вікна на обладнання, що купчилося попід нижніми стінами. Отож, я обійшов усе операційне крило. Про стан загального балаґану й безголів’я найкраще свідчило те, що я блукав отак вільно, людина з вулиці, у пальті, з якого ще стікала вода, — тут нога відрізана, там десять ліжок із нещасними, які зойкають від мук, тут гора червоних бинтів на випущених нутрощах, там складні пологи, тут груди й ребра навстіж відкриті, там черга тих, хто вижив у нічній стрілянині, — й ніхто на мене навіть здивованого погляду не кинув. Запрацьовані сестрички дріботіли туди й сюди, не зважаючи на людей, яких минали в коридорах. Панове лікарі — я нарахував чотирьох, які працювали тут о цій порі, тобто, мабуть, усі, кого вдалося розшукати, а ніч була кривава, воєнна, — волали гучно про такі й такі медикаменти, про воду, про світло, про чисті ганчірки й фізичну допомогу. Аркові вітражі, вміщені над їхніми дверима, зображали євангельські сцени, переважно, зцілення хворих і вигнання злих духів: Ісус був на них завжди повернутий спиною, його вирізняла тільки яскравість фіґури.