Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

«...Іфігенія: Але Артеміда викрала мене у ахейців, давши замість мене лань, і перенесла по світлому ефіру, оселила мене в цій землі таврів, де царює над варварами варвар Фоант, який пересуваючи швидкі ноги, подібно до крил, отримав таке ім’я за швидкість ніг. Він поставив мене жрицею в цьому храмі, де такими звичаями насолоджується богиня Артеміда на святі, одне ім’я якого прекрасне, а про інші промовчу, боючись богині. За звичаєм, що і раніше існував в цій країні, я приношу в жертву всякого елліна, який прибуває до цієї землі. Я освячую жертву, а таємничим убивством її всередині цих чертогів богині, займаються інші» [Еврипід. Іфігенія в Тавриді, (V ст. до н. е.) Eurip., If., 28–41].

Так воно було більше трьох тисяч років тому чи не так — ніхто не в змозі достеменно відповісти на це питання. Фрідріх Ніцше, один із найкращих знавців античної філософії, зазначав, що культура може розвиватися лише у окресленому міфом горизонті. Антич­на література має чимало варіантів цього міфу, але це усе сформувало світогляд еллінів і створило врешті ойкумену. Для елліна ойкумена була чимось більшим ніж наше поняття «батьківщина». Морський народ, що створював свій світ шляхом розселення або виведення власних колоній, ойкуменою вважав будь-яку землю, де ставала нога елліна. Еллінів, які побували на нових землях, вважали героями. Згодом, коли після Троянської війни минули століття, греки не боялися плисти Негостинним — Авксинським Понтом у холодні землі Північного Причорномор’я, де панували «варвари» скіфи і дикуни таври, і засновувати нові міста, бо там вже побували їх герої — Ахіллес, Геракл чи Іфігенія. Усі ці давні оповідки лишили слід на давніх мапах — періплах і перієгессах. Таврикою, або землею таврів Геродот називає гористу частину Криму на півдні, що тягнеться у напрямку до східного вітру. Закінчується геродотівська Таврика скелястим півостровом, що нині називається Керченським. Гекатей Мілетський, опис Європи якого передує написанню Геродотом «Історій», змальовує Таврику півостровом у формі скіфського лука і згадує там місто Керкінітіду (сучасна Євпаторія). І тільки Псевдо-Скілак, автор IV ст. до н. е., який жив уже після Геродота, згадує у Тавриці емпорій Херсонес. Геродот в оповіді про Таврику наводить легенду про Іфігенію і згадує верховну богиню таврів — Діву або Партенос, у якій вгадується вже знайома нам Іфігенія.