Козацький оберіг

— Та що ви, пане магістре? Це я так — горобців ганяв.

— Горобців ганяв? — крижані кістляві пальці магістра уп’ялися хлопцеві у плечі. Тут вже все тіло Данька затіпалося від страху.

— Зачекайте, пане Бенедикте, — почувся голос сеньйори Гельди, — що він нам скаже? Хлопець видно впертий. Утім, нам його не тільки для допиту привели…

Голос у неї був тихий і милозвучний, але якось впивався в серце, заворожував і водночас робив людину геть безпорадною.

Сеньйора м’яко поклала руку на плече пана Луціуса:

— Дозвольте, магістре, я сама з ним поговорю.

Вона нахилилася над хлопцем і зазирнула в його зіниці.

Щось Данькові підказувало, що не варто дивитися на неї, але сеньйора взяла своїми довгими пальцями в перснях Данька за підборіддя, і він покірно підняв голову. У ту ж мить йому здалося, що величезні чорні очі сеньйори Гельди, мов тьма, поглинули його, і хлопець застиг перед нею, наче безпомічне кроленя перед удавом.

Тепер йому здавалося, що він шубовснувся в якусь в’язку безодню, що висмоктує з нього останні сили. І тут Данькові ясно примарилося: десь у безодні з’явилися два довгі білі ікла, які невідворотно тягнулися до нього, ладні в будь-яку мить вчепитися в тіло хлопця.

Данько захитався, в’яло помотав головою й безсило опустив руки вздовж тіла. Раптом з його сорочки, роздертої на грудях, щось випало і з глухим стуком покотилося дерев’яною долівкою.

— Що це? — магістр підняв з долівки іржаву металеву кулю.

Туман у голові хлопця почав потрохи розсіюватися, він виринув із безодні, зникли й страшні ікла. Побачив, що магістр Луціус і сеньйора Гельда уважно щось роздивляються. І тут Данько заціпенів — у руках вони тримали годинник майстра Готліба, який він так необережно тягав з собою за пазухою.

Гельда й Луціус перезирнулися між собою.

— Звідки в тебе цей годинник? — хрипко запитав пан магістр, підступаючи до Данька.

Та не встиг хлопець і рота розкрити, аби щось збрехати, як у двері увірвався кнехт, тримаючи в руках палаючий смолоскип. Він про щось, похапцем, почав доповідати незрозумілою Данькові мовою.

Магістр спохмурнів і щось швидко наказав кнехту, той кивнув і вискочив з дверей. Відразу почулися вигуки, тупіт тяжких чобіт, брязкіт зброї.

— Ну, ти нам ще живий знадобишся, — просичав магістр і потягнув хлопця до якихось дверей у кімнаті. Данько ледь встиг кинути оком на вікно — побачив, що надворі відбувається якась метушня. Озброєні до зубів вершники магістра гасали на конях, тримаючи в руках смолоскипи. Але більше Данько нічого не зміг побачити, бо пан Луціус уже штовхнув його в якусь комірчину й замкнув двері.

У темному тісному приміщенні тхнуло сирістю й пацюками. З-за дверей чувся галас і уривчасті накази. «Отак, пропав, як Сірко на базарі,» — сумно подумав Данько, який уже втомився лякатися, сів на підлогу й сумно опустив голову на руки.