Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— От би й нам так! — сказав півень.
— Добре було б, що й казати! — погодився осел.
I почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забрязчали.
Від цього гвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс.
А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.
Коли ті четверо музикантів наїлись, напились, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес за дверима, кіт на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.
Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:
— Та чого ми полякалися?
І послав одного глянути, що там у домі робиться.
Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!»
Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:
— Ох, пане отаман, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилася довгими пазурами — всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.
Відтоді розбійники боялись і близько підійти до свого дому.
А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більш нікуди йти.
ВОВК І СЕМЕРО КОЗЕНЯТ
Німецька народна казка
Була собі на світі стара коза. Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати. От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати.
Покликала їх усіх та й каже:
— Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть. Цей душогубець ким завгодно прикинутись може, але ви його зразу впізнаєте: у нього товстий голос і чорні лапи.
Козенята загукали:
— Матусю, йди, не бійся за нас, ми будемо стерегтися!
Мемекнула стара і пішла собі спокійно до лісу.
А незабаром хтось постукав у двері до козенят та й гукнув:
— Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!
Але козенята почули товстий голос і здогадалися, що то вовк.
— Не відчинимо, не відчинимо, — закричали вони, — ти не наша матуся! В неї голос тоненький та солодкий, а в тебе товстий. Ти вовцюга-злодюга!
Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий. Він вернувся, постукав у двері й гукнув:
— Відчиніть, дітоньки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали:
— Не відчинемо! У нашої матусі ноги біленькі, гарненькі, а в тебе чорні, вовцюга-злодюга!
Вовк тоді подався до пекаря та й каже:
— Я поранив собі лапу, помаж її тістом.
А коли пекар помазав йому лапу тістом, він побіг до мельника й попросив:
— Посип мені лапу борошном.
Мельник здогадався, що вовк хоче когось піддурити, і сказав: «Ні».
Але вовк ревнув:
— Як не посиплеш, то я тебе з’їм!
Злякався мельник і посипав йому лапу борошном.
І ось прийшов злодюга втретє до дверей, постукав та й каже:
— Відчиніть, дітки, ваша матуся прийшла, гостинчиків з лісу принесла.
— Покажи нам перше свої ноги, щоб ми знали, чи ти справді наша матуся.
Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері. Але то була не матуся, а вовк.