Ідеаль, або На поміч, пардон

Адже мені частенько щастило встояти перед російськими красолями. Я вмів захищатися, причому в усі способи, мені довелося навіть надіти ментальний презерватив. Часом я і не торкався їх, просто вимагав прибрати тієї чи тієї пози, — напруженої, сласної або чуттєвої, і задовольнявся цим, як добре знятою світлиною. Заходити в них мені був клопіт: потрібно було за годину перед тим заживати сіаліс, мити попід пахвами (мало не голити шерсть на грудях) і надівати презерватив (на додачу до того, котрий був на серці), то була найліпша гарантія від будь-яких відчуттів, а потім ще джиґати чимдуж, захекавшись, наче бігун на довгі дистанції, і наприкінці чемно захарчати. Запевняю, ви небагато втратили, взявши на себе обітницю безшлюбності, перепрошую, що зачепив цю тему. Фізичне кохання скидається радше на іспит чи на відтискання від землі. Я нічим не відрізнявся від звичайного чоловіка, що відбув два шлюби, і не збирався більше жертвувати своєю незалежністю, щоб здобути задоволення, бо так і дешевше воно виходило, і клопоту було менше. Кандидаткам я давав точні інструкції: вони мусили стати рачки, вщипнути себе за пипки, лизнути підлогу, до краю висолопивши язика, а потім, опустивши очі, широко роззявити рота, помалювати губи помадою своїй партнерці, поголити лобок моєю бритвою і пустити слину собі на груди, одне слово, трохи попринижуватися. А що тут такого: чоловік — це механізм, який можна цілком передбачити. Всі ми кінчаємо банально: випинаємо спідню губу, уривчасто зойкаємо, пітніємо і шаріємося, наче допіру збрехали. Якщо відверто, це скидається на попівську сексуальність: коротка сороміцька втіха, що замурзує штани зсередини. Не обурюйтеся ви так, пане багацький сповіднику! Я провадив дівчат до дверей студії, лишивши собі як здобич усі поляроїдні знімки, що за потреби успішно живили мої марення. Світлини були просто-таки чарівні, наче барвисті мерехтливі ласощі, декотрі аж танули в роті, інші доводилося гризти… Ці знімки тепер є основою мого статевого життя. Аня, шістнадцять років: розчепірені стегна, око підморгує, язик висолопився до щоки, лівою рукою я розкуйовджую їй коси, а вона шепоче: «Atsasiiii…» Настя, чотирнадцять років, полум’яний двигун, притулившись до стіни, задирає спідницю, на ній нічогісінько нема, крім намиста і прозорих колготок… Весна, дев’ятнадцять років, губи випнуті, неначе вона мавпує Анджеліну Джолі, присіла навпочіпки, наче для того, щоб подзюрити, бо так легше вигнути ступні й напнути м’язи на литках… Юнна, сімнадцять років, сидить верхи на своїй сестричці Ніні з оголеними грудьми, вдаючи гравця в поло на снігу в московському «Поло-клубі»… Євгенія, чотирнадцять років, бринькає на своєму животику, наче на гітарі, до губи прилип недопалок, в пупчику стирчить брильянтовий хрестик… Світлана, вісімнадцять років, перса в блищиках, всенька змащена «Готтест боді», новим кремом од «Вікторіяс Сікрет» простісінько з Нью-Йорка, вона гордо демонструє свої зубки, цмулить кока-колу через соломинку, обернувшись обличчям до вентилятора, і довкола її пипок набрякають пухирці… І пречудова Сніжана, шістнадцять років, з медово-гірчичними очима, що мають ту саму барву, що й родимки, якими поцятковані кінчики її перс… Вона була найбідніша поміж ними, в неї не було за що навіть бутерброд купити, тож, фотографуючи її, я наминав пиріжки, щоб вона почувала Танталові муки… Від голоду в неї дуже еротично западали щоки, і вона шепотіла мені: