Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
Кабінет був порожній. «До біса, - подумав Шеллар - нехай робить що хоче, хай іде куди хоче, є справи важливіші».
Події тієї ночі і наступного дня Шеллар пам'ятав погано. Навіть його феноменальна пам'ять на цей раз не впоралася. Спогади про битву за столицю були уривчасті, незв'язні і переплутані в часі.
Він пам'ятав, як сидів у кабінеті, вислуховував доповіді і віддавав накази. Пам'ятав, як довго стояв біля вікна і думав, прораховуючи можливі варіанти розвитку подій. Як він опинився на вулиці - не пам'ятав. Запам'ятався лише холодний вітер, що продував плащ.
Він пам'ятав, що носився по місту, розставляв поліцейські патрулі і збирав магів, що порозбігались. Пам'ятав, як кілька разів десь виступав перед народом. Де він зустрів Елмара - не пам'ятав. Врізалися в пам'ять щасливі очі принца-бастарда, яскраво-сині на засмаглому обличчі, і радісний крик: «Шеллар! Ти живий!»
Він пам'ятав, як брали штурмом королівський палац, де засіли змовники. Як піднімалися по мармурових сходах закуті в броню королівські паладини, що нагадували ті самі бойові машини, про які розповідав переселенець, і як над ними висіли, переливаючись різними кольорами, аури захисних заклинань. Це було гарно. Пам'ятав, як літали над палацом вогняні кулі, крижані стріли, блискавки, сліпучі веселки і інші атрибути битви магів. Це теж було гарно. Як він опинився під обстрілом - не пам'ятав. Запам'ятав загін поліцейських, що тупцялись без командира і свою думку, що вони так і простоять на місці, якщо їм нічого не наказати.
Він пам'ятав, як ішов разом з цим загоном. У нього в руках був важкий армійський арбалет, підібраний біля якогось небіжчика. Над його головою свистіли стріли і літали блискавки, але йому не було страшно. Він не вмів боятися. Пам'ятав, як Елмар прикривав його своїм щитом і лаявся: «Куди ти прешся, тханкварра! Ти ж стріляти як слід не вмієш, боєць з тебе, як з троля алхімік! Якого демона ти під стріли поліз? А якщо вб'ють? Що мені тоді робити? Власну дупу на трон перти? Хоч мене б пожалій, якщо себе не шкода!» Як і коли все скінчилося - згадати не міг. Пам'ятав тільки, як Елмар встав на одне коліно і присягнув йому на вірність. І слідом за ним всі паладини. Це теж було гарно, і водночас дико та ненормально.
Увечері цього ж дня, коли все було скінчено, знайшовся Мафей. Його привели якісь патріотично налаштовані городяни, які ховали хлопчика у себе з учорашнього дня. А ще вони принесли невідомого героя, який врятував принца від магістрів ордена. Невідомий герой перебував в байдужому стані. На ньому була все та ж пошарпана містралійська уніформа без розпізнавальних знаків.
Поки Шеллар думав, що сказати, Елмар, який в таких випадках не мав схильності думати взагалі, а діяв виключно емоціями, в пориві душевного підйому і збожеволівши від радості, запросив всіх до палацу. Точніше, в те, що від нього залишилося. Городяни, в свою чергу очманілі від подібної демократичності, виявили бажання негайно розповісти принцам історію вельми дивну і гідну захоплення. Мафея хотіли відвести в його покої, щоб заспокоїти і вкласти спати, але він заплакав ще сильніше і заявив, що ні на крок не відійде від свого рятівника, поки не переконається, що з ним все в порядку. Тоді йому дозволили залишитися за умови, щоб він негайно припинив рюмсати, бо це непристойно для принца. Мафей миттєво змовк. Зрештою всі розсілися прямо в королівській їдальні, куди наносили вина і наїдків, і городяни з принцом розповіли, як все сталося.
Принца Мафея зловили в будинку Елмара, де він спробував сховатися. Оскільки поява Елмара в місті була для ордена небажана, в будинок прийшли кілька магістрів ордена, щоб влаштувати засідку. Тут вони і натрапили на Мафея. Після побоїща в палаці сил чаклувати у маленького ельфа не залишилося, і він вчинив як звичайна налякана дитина - кинувся бігти. Наздогнали його вже на вулиці, схопили і почали в'язати. Мафей кричав і пручався, чим привернув загальну увагу і зібрав навколо себе юрбу. І ось, коли його обплутали сіткою, застебнули наручники і стали надягати нашийник, з натовпу вискочив дивний юнак і обурено заволав:
- Мужики, у вас що, мульки вибило? Що це ви з дитиною робите?
П'ять магістрів здивовано оглянули нахабу і веліли проходити, поки його не заарештували за протидію владі. Нахаба і не подумав йти, повернувся до роззяв і закричав:
- А ви чого стоїте? Вас тут натовп, а їх тільки п'ятеро! І ви всі дивитесь, як дорослі жлоби катують дитину?!
- Це державний злочинець, - оголосив один з магістрів. - І ти теж, як я бачу. Арештуйте його, брати, за підбурювання до бунту. А ви всі розійдіться, - звернувся він до натовпу.