Клуб невиправних оптимістів
- Автор: Генассия Жан-Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-117-3
- Переводчик: Анастасия Шведик
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Клуб невиправних оптимістів». Краткое содержание книги:
— Домашній авторитет більше за мамою.
— Хочеш сказати, у вашій сім’ї матріархат?
— Тато не з владних людей. Домом заправляє мама. А йому начхати. Він переймається кардинально протилежним: головне — діставати задоволення від життя. Він жартує, сміється, продає що хоче. Розвиваючи твою думку, у мене не має виникати проблем із математикою.
— У тебе важкі стосунки з мамою?
— Було трохи. Нічого страшного.
— Отже, вона є тим авторитетом, яким мав би бути батько. Вони помінялися ролями. Саме тому ти й заблокований. Тобі краще обрати професію, пов’язану з літературою. Що б ти вибрав?
— Вірогідно, фотографію. А коли ти усвідомила, чим хочеш займатися?
Вона не відповіла. Сиділа мовчки. Примружила очі, наче шукала пояснень у закутках свого розуму.
— Не знаю.
— Вчителювати — непогана ідея.
— Якоїсь миті мене це занепокоїло. Розумієш, братику, усе життя віч-на-віч із такими ж придурками, як ми? Ти над ними трясешся, а вони тебе ненавидять.
— Дивно, але цієї неділі тато поставив мені те саме запитання. Він хоче, щоб я закінчив бізнес-школу. На його думку, майбутнє за побутовою технікою.
— Яка дикість! Неможливо полюбити продаж ванн і пральних машин.
— Він солідно заробляє.
— То про це ти мрієш?.. Не може бути, Мішелю! Тільки не ти!
На ранок Сесіль повідомила, що кидає навчання. Вона не хотіла до скону пропрацювати вчителем літератури.
— Можливо, спробую психологію.
Я не був упевнений, що то була слушна ідея. Проте змовчав.
— Завдяки тобі, братику.
— А що я такого зробив?
— Поговорив зі мною. Ти єдиний, з ким я дійсно можу побалакати.
— А з Франком?
Вона подарувала мені журливу усмішку, що миттю заповнила мої лакуни, потім дівчина знизала плечима, наче то дрібниця. Раптом її обличчя перемінилося. Миттю щезла гіркота, і вона знову засяяла.
— Сесіль, дозволь тебе сфотографувати?
— Як забажаєш. Навіть не уявляєш, наскільки мені полегшало від того, що я більше не тягтиму цей диплом.
— Мені здавалось, що тобі подобалася твоя робота.
— Мій науковий керівник — комуніст, тому хотів потішити Араґона, з яким вони час від часу перетинаються. Якби він був марешалістом[65], то запропонував би мені Клоделя[66]. Я люблю літературу, але не викладання. Останнє потребує природжених схильностей, яких у мене немає.
Того дня вона отримала листівку від Франка, із тим же Рейном, що в Майнці, де він у тому ж таки телеграфному стилі сповістив, що незабаром повернеться. Також надійшов довгий лист від П’єра. Вона акуратно розпечатала конверт — на самому згині, аби не пошкодити вміст, — і обережно витягла два аркушики. Читаючи по її губах, я чув П'єрів голос:
Люба Сесіль,
ось уже два тижні від фелахів ані чутки ані звістки. Наша система виявлення і перехоплення порушників працює до того злагоджено, що ми перешкоджаємо вторгненню практично у 100 % випадків. Вони прориваються узбережжям або північніше від Тебесси, а в нас і в Сук-Ахрасі стабільно спокійно. Хоча й тут один дістав поранення. Цей бовдур упав із даху, намагаючись почепити радіоантену. Наша основна робота полягає в розмінуванні підступів до лінії Шаля. Подекуди щастить знайти дві-три міни. Поза тим ми добряче відсиджуємось у засідках — у «норах», себто бліндажах, часом по два дні поспіль. Але нам усе одно не вдається вхопити за хвіст тих клятих фелахів. Ми знаємо, вони бояться нас, наче прокази. Обстрілюють наші позиції з такої відстані, що ми навіть не розуміємо, звідки саме. Проте ще ніхто не жалівся. Краще вже служити тут, аніж забезпечувати порядок в Алжирі чи Орані. Якби уряд врешті дозволив перейти кордон, ми б уже давно пропустили їх усіх через м'ясорубку. Але вони досі по той бік, простісінько навпроти, і їм відомо, що ми не маємо права переступити рубіж. Знаєш, ми тут ховаємося за колючим дротом та пунктами спостереження, до всього нас іще й стримує кордон, а це ж звичайна лінія на піску між нами й Тунісом. А вони, у свою чергу, щоразу спокійнісінько повертаються в глиб недоторканої території. Звичайні боягузи, здатні лише катувати й перерізати горлянки простим фермерам чи беззахисним селянам. Щойно вони нас помічають — розбігаються, наче кролики. Ми сподівалися, що де Ґолль, повернувшись до справ, нарешті щось змінить і тоді ми їх переловимо й передавимо як мух. Але нічого не змінилося. Ми більше нічого не розуміємо.
65
Марешалісти (петеністи) — прибічники маршала Петена. Анрі Філіпп Петен (1856—1951) — голова колабораціоністського уряду Віші під час Другої світової війни.
66
Поль Клодель (1868—1955) — французький поет, драматург, есеїст.