В забутій країні
- Автор: Санкритьяян Рахул
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Л. Ященко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «В забутій країні». Краткое содержание книги:
У цій книзі індійський професор-єгиптолог розповідає про свою подорож до забутої країни”, розташованої десь у верхів’ях Нілу, — спадкоємиці староєгипетської культури.
Коли ви читатимете цей роман, у вас неодмінно виникне запитання: що в ньому правда, а що вигадка? Звичайно, країни, про яку тут розповідається, насправді не було і не може бути: Африку досить добре вивчено, і в ній не могла загубитися” ще не відома нам країна. Проте роман цікавий тим, що в ньому автор відтворює картину з історії Стародавнього Єгипту. Автор має на меті пробудити в юному читачеві допитливість, прагнення до наукових відкриттів і любов до мандрів.
Боги сказали, що на такій спеці вони не можуть більше сидіти. Я переказав це Яхмосові, і він зразу ж прислав здоровенного негра з опахалом. Згодом ми дізнались, що цей негр належав до племені, яке було в рабстві у серафійців.
Ще один день подорожі, і ми нарешті прибули до Мітні-Хапі. Я зразу ж згадав Фіви, коли побачив це незвичайне місто. Тут уже не було хат із глини та саману, накритих пальмовим листям і соломою, — скрізь височіли кам’яні будинки, а поміж ними зеленіли сквери з низенькими деревцями і травою. У центрі міста ми опинилися серед храмів, палаців та садів. Палаци були оточені високими мурами з дерев’яними брамами, прикрашеними майстерною різьбою. З брам стриміли назовні бронзові гаки та шпичаки.
Чи то безліч вражень так вплинула на мене, чи спека та сонце, але я раптом відчув страшенну втому і пошкодував, що не можна відпочити.
Наш човен підвели до гарних кам’яних сходів, що йшли від ріки до палацу. Обабіч сходів рівними рядами стояли воїни в сліпучих обладунках і з бойовими сокирами та списами; у лівій руці воїни тримали загострені вгорі щити, обтягнені шкірою.
За брамою палацу вдарили в барабан.
Перший зійшов на берег Яхмос, за ним я. Брама розчинилась, і ми побачили чудовий сад, де росли низенькі деревця і плелись виноградні лози.
Доріжкою повільно наближалася з саду невелика група людей. Вони неквапливо підійшли до сходів і почали спускатися вниз, мабуть, щоб зустріти і привітати нас у своєму місті. Правду казати, тільки двоє з них привернули мою увагу.
Один з двох був високий, широкоплечий чоловік у золотому обладунку. Мені зразу впав у вічі владний і гордовитий вираз його обличчя.
Друга була жінка. Вона йшла попереду процесії. Гаптований золотом і прикрашений самоцвітами одяг гарно облягав її постать. На шиї в жінки висіли коралі, на руках були браслети й каблучки. Довгі чорні кучері спадали їй на спину. Чоло було пов’язане золотою стрічкою, а трохи вище підвела прикрашену величезним діамантом голову змія із самоцвітів.
Дивлячись на цю жінку, я згадав правдиві слова одного поета:
І справді: всі прикраси затьмарювала її незвичайна краса. Вона здавалась живою Рамбхою або Шачі.[26] Побачивши її, я зрозумів: це спадкоємиця фараонів, цариця серафійців Серісіс.
Розділ XV
ПОЛКОВОДЕЦЬ НОХРІ
Спустившись сходами, владарка Мітні-Хапі Серісіс шанобливо вклонилась тим, кого вважала за богів. Сказати правду, я мимоволі відчув докори сумління: “Як ми можемо чинити таке блюзнірство щодо їхньої віри, їхніх богів?” — питав я сам себе. Ця стародавня немудра релігія викликала в мене повагу. Те саме почували й мої товариші, крім Дхандаса. Цю зажерливу людину ніщо не могло б спинити. Дхірендрі й Чанові було дуже соромно, хоч вони й намагалися заспокоїти себе думкою, що ми не маємо наміру знущатися з чиєїсь релігії або релігійних почуттів. Нас привело сюди прагнення знань, але обставини склалися так, що іншим способом вдовольнити нашу допитливість і не загинути ми не могли.
Цариця ніжним, приємним голосом попросила свій почет залишити її на якийсь час саму. Всі скорились її наказові і трохи позадкували, тільки чоловік у золотому обладунку не зрушив з місця. Цариця склала руки, наче на молитву, і звернулась до мене:
— Невже ми можемо сподіватися, що великі боги, яким поклонялися ще наші предки, залишаться на якийсь час у нашому місті, в Мітні-Хапі, яке нічим не заслужило такої великої честі?
Я легко розумів усе, що казала мені красуня цариця, — навіть вимова її була така сама, як і моя. Це підтвердило мою думку, що вона — нащадок фіванських фараонів. Грецький історик Геродот писав колись про єгипетські племена, що жили в пустелі; цілком можливо, що предки серафійців і були тим народом, який жив спершу в серці Лівії і вже згодом переселився сюди.
— Як мені відомо, — сказав я цариці, - великі боги висловили бажання побути якийсь час у храмі бога сонця Ра.
— Я не вірю в своє щастя і весь час боюсь чогось, — відповіла вона.
— Не бійтесь, царице. Боги прийшли сюди, щоб подбати про ваш добробут і розквіт вашого царства.
Серісіс кивнула головою і вже хотіла повернутись до свого почту, коли раптом чоловік, що стояв поруч з нею, ступив крок уперед і грізно спитав мене:
26
Рамбха — легендарна індійська танцюристка, яка уславилася своєю красою. Шачі — дружина бога Індри; за староіндійськими міфами, вона була напрочуд гарна.