Голодні ігри

Дорогою до ліфта я жбурнула лук в один бік, а сагайдак зі стрілами в другий. Тоді мовчки прослизнула повз авоксів, які охороняли ліфти, й гепнула кулаком на кнопку «12». Двері ліфта зачинилися, і я поїхала нагору. Понад усе я хотіла опинитися на своєму поверсі, перш ніж з очей хлинуть сльози. Всі вже зібралися у вітальні; вони закликали мене, але я побігла коридором до своєї кімнати, не звертаючи на них уваги. І тільки зачинивши по собі двері, впала на ліжко й розридалася.

Ось так! Я все зіпсувала! Якщо в мене й був бодай найменший шанс, то тепер він зник, щез саме в ту мить, коли я випустила стрілу в продюсерів. Що зі мною зроблять? Арештують? Стратять? Відріжуть язика й перетворять на авокса, щоб прислуговувати трибутам, які приїдуть сюди наступного року? І про що я тільки думала? Стріляти в продюсерів?! Звісно, я стріляла не в них, а в те кляте яблуко. Я вважала, що тільки так зможу привернути їхню увагу. В мене й на гадці не було когось убивати. Бо якби я справді цього схотіла, зараз цей хтось був би мертвий!

Та яке це має значення? Я б так і так не перемогла в Іграх. Кому яке діло, що зі мною буде? Єдине, що справді мене лякало, це те, що влада може зробити з мамою і з Прим. Чи постраждає моя сім’я через мою імпульсивність? Може, в них заберуть всі їхні скупі пожитки, або кинуть матір до в’язниці, а Прим відішлють до сирітського притулку, або просто стратять обох? Ні,

їх не стратять, правда ж? А чому б і ні? Владі на все плювати.

Мені варто було затриматись і вибачитися. Або засміятися, так ніби то був жарт. Можливо, тоді б до мене поставилися поблажливо. Але ж ні, натомість я просто вийшла, продемонструвавши цим неповагу.

Геймітч та Еффі наполегливо стукали в двері, але я накричала на них і прогнала геть. Я плакала щонайменше годину, а тоді просто лежала, скрутившись калачиком на ліжку, перебираючи пальцями шовкові простирадла й спостерігаючи за заходом сонця.

Спочатку я думала, що по мене прийде охорона. Але час минав, а ніхто не приходив, тож я трохи заспокоїлася. Капітолію досі потрібна дівчина-трибут з Округу 12, чи не так? Якщо продюсери захочуть мене покарати, то можуть зробити це публічно. Наприклад, дочекатися моменту, коли я опинюся на арені, й нацькувати на мене голодних хижаків. А ще вони обов’язково потурбуються, щоб до моїх рук не потрапили лук і стріли, якими я зможу захиститися.

Але спочатку мені поставлять такий низький бал, що жодна людина зі здоровим глуздом не погодиться стати моїм спонсором. Ось що трапиться сьогодні ввечері. Оскількц показові виступи приховані від глядачів, щороку продюсери просто оголошують бали, які отримав кожен учасник. За цими результатами публіка починає робити ставки на гравців. Мінімальний бал від продюсерів — бдиниця, максимальний — дванадцять; один бал — це дуже мало, тоді як дванадцять — недосяжно багато. Таким чином продюсери демонструють, який трибут, на їхню думку, найперспективніший. Проте це не гарантія того, що учасник обов’язково виграє.

Таким чином вимірюється потенціал кожного трибута. Іноді такий метод виявлявся зовсім не дієвим, і опинившись на арені, трибут із найвищим балом вмирав найпершим. А от минулого року хлопчина, який виграв Ігри, отримав за показовий виступ усього три бали. Та хай там як, а бали можуть нашкодити трибутові або допомогти зі спонсорами. Я сподівалася, що стрільба з лука принесе мені шість або сім балів, а тепер була на всі сто відсотків переконана, що отримаю найнижчу оцінку з-поміж усіх двадцятьох чотирьох учасників.