Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк „Коник"
- ISBN: 966-8732-00-6
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий». Краткое содержание книги:
Марічку, щоправда, цікавило дещо інше.
— А звідки беруцця баби Яги? — спитала вона невідомо кого.
— Мабуць, з людей, — відповіла Леля. — Зі стареньких бабусь, які лишилися самі, і їм ні з ким навіць побалакаць.
— А навіщо ж вона тодзі їх їсць? — не вгавала Марічка.
— Їсти хочеться.
— Можна ж шось інше поїсти. А хлопчиків залишиць собі й з ними балакаць, правда?
Тут уже ніхто не міг дати відповіді.
— Так ті хлопчики з нею й залишацця, — відповів нарешті Івась.
Усі засміялися.
— Дивлячись які хлопчики, — сказала Леля, маючи на увазі, очевидно, щось трохи інше, ніж те, про що говорили всі. Принаймні для Лисого це прозвучало так, ніби йшлося про нього — що от він же не кинув Лелю саму…
«Ну, на бабу Ягу вона не дуже схожа», — подумав Лисий. Та й щодо самотності баби Яги в нього лишалися сумніви.
— Лелю, — зупинити Марічку може хіба що необхідність стрибнути з висоти, — а Івасик-Телесик також жив у лісі?
— Так… — запитання загнало Лелю в глухий кут. — На узліссі. Біля річки.
— А навіщо він ловив рибу?
Леля замислилася.
— Він її їв, — сказав Лисий.
— Рибу!?
— Так, коли в річках вода ще була чиста, рибу можна було їсти.
— А ми також зможемо їсти рибу, коли вода знову чистою стане?
Тепер замислився Лисий. І Леля не відповідала. Хлопець відчув, що вони з нею думають про одне й те саме.
— Звісно, зможемо, — сказала нарешті Леля, хоча переконаності в її голосі не було.
— А риба смачна? — тепер вони були вже вдячні Марічці за запитання.
— Робінзон запікав її на багатті, — Лисий заходився розповідати, аби діти не поверталися думками до попереднього Марійчиного запитання. — А ловив він її так: брав волосінь, прив'язував до неї такий невеличкий металевий гачок, на нього нанизував якусь личинку чи черв'яка й закидав у воду. Риба ковтала личинку разом з гачком, і тоді Робінзон витягав її на берег.
— Ач який хитрий! — вигукнула Марічка.
Діти розсміялися, й напруга зникла.
Ніч на курячих ногах
Дівчат поклали спати на широкій печі, а хлопці лягли на підлозі. Лисий майже на порозі, а Івась — під вікном. Двері замкнули на широкий залізний засув — мабуть, бабі Язі також було кого боятися. Про всяк випадок на віконце повісили фартук баби Яги. Воно було досить високо від землі — навряд щоб хтось зміг у нього зазирнути, але… На серці у Лисого було неспокійно. Він не знав, чого чекати, і все ж відчував небезпеку кожної миті перебування в хатині. Втім, десь поблизу хати ночувати було б, напевне, ще небезпечніше.
Все почалося одразу, тільки-но він заснув. Мабуть, його неспокій був більшим, ніж у інших, бо хлопець прокинувся від такого шуму, який нікого іншого не розбудив. Спочатку Лисий не зрозумів, що відбувається. В хаті було темно, тільки крізь маленьке віконце на підлогу падало бліде місячне світло. Він негайно згадав, що вікно вони завісили бабиним фартухом. Хлопець роззирнувся по хаті й побачив, що робить фартух. Той скрутився в жмут і зараз, міцно обхопивши горло Івася, сильно стискав його. Лисий перескочив через сонних хлопців і схопив кляту ганчірку. Спочатку йому здалося, що в руках у нього гадюка — таким живим і пружним був фартух. Але відчувши на собі руку Лисого, він миттю відпустив горло Івася і став просто шматком тканини.
Хлопчик почав кашляти, тримаючись за горло. Навіть у молочному місячному світлі було видно, як обличчя й шия його налилися кров'ю. Прокинулася Леля. За нею решта.
— Івасю, що трапилося?
— Нічого, кхи-кхи!
Лисому він усе більше й більше подобався.
— Ти не застудився?
— Ні, просто поперхнувся… кхи-кхи…
Потроху він заспокоївся. Діти знову поснули. Лисий кинув фартух у піч, клацнув кресалом, і тканина загорілася; піч почала чадіти. Лисий згадав про калгу й витягнув її. В печі загуло, й за хвилину від ганчірки лишилася тільки купка попелу. Знову затуливши піч, Лисий нарешті влігся на своє місце.
І щойно заснув, як почув металевий скрегіт, розплющив очі і встиг побачити, що прямо йому в голову летить залізна затула з печі. Він різко випростав ліву руку, залізяка боляче вдарила його по пальцях, але від цього змінила напрямок і врізалася в дерев'яну стіну.