Українські казки
- Автор: Украинский народ
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-053-6
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Українські казки». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
— А як тебе звати?
— Сторож. Беріть мене із собою.
— То й ходімо.
Прийшли вони всі до царя. Вийшла царська прислуга, побачила їх коло брами та й запитує:
— Що ви, люди, хочете?
— Ми прийшли царську дочку сватати.
— Котрий же ваш молодий? — питають їх.
— От він, Грубий Іванко.
А Іванко — красень, а не хлопець!
Прислуга доповіла цареві. Цар вийшов, подивився та й каже:
— А це що за страховища? Коня в них заберіть, а їх усіх у Залізну кузню! Та напаліть кузню, щоб вони всі погоріли.
Заперли їх у кузню і так напалили, що залізні сіни почервоніли. Іванко, Сторож і Голод аж мліють від того жару. А Мороз і Вітер говорять:
— Хлопці, ви ще до дня будете замерзати.
Та як потисне Мороз, а Вітер як повіє, і стіни кузні з червоних стали синіми. Ще раз потиснув Мороз і ще раз повіяв Вітер — стіни білі зробились, аж інеєм вкрилися. Замерзають вони всі, б'ють у стіни ногами і кричать: «Ґвалт!» Приходить прислуга до царя зі скаргою:
— Вони у стіни б'ють, «ґвалт!» кричать, що замерзають.
Цар каже:
— Що це за люди такі? Випускайте їх. Зарубайте дванадцять корів, спечіть дванадцять печей хліба і привезіть дванадцять бочок води. Занесіть усе це в кузню, а тоді заведіть їх усіх туди і закрийте знов. Як за ніч усе це не з'їдять, на ранок — голови з пліч.
Занесли все у кузню і заперли їх там. «От тепер нам смерть. Як ми стільки з'їмо?» — думають вони. А Голод каже:
— Хлопці, ви наїдайтеся з вечора, бо до ранку дуже захочете їсти.
Сіли вони, попоїли добре і полягали спати. А Голод як узявся, то з'їв усе наварене й напечене, випив усю воду і навіть кістки пообгризав, тільки тріски з них лишилися.
Цар встає рано і каже прислузі:
— Ану, ідіть подивіться на них.
Пішла прислуга. А вони так б'ють у залізні стіни, що аж кузня трясеться, і кричать: «їсти!» Приходить прислуга до царя, розповідає про все, а він і каже:
— Та не може такого бути.
Пішов туди сам цар. Подивився — лиш тріски від кісток валяються. І каже цар:
— Є в мене баба, дуже бистра. Як хтось із вас принесе з нею разом води, то віддам свою дочку. А як відстане — голова з пліч.
А Іванко запитує:
— Хто із нас піде по воду?
— Я піду, — каже Капустяний Сторож.
А до криниці було дуже далеко. Бере Сторож відра і бере баба, і йдуть вони по воду. Набрали води і повертаються. А Іванко, Мороз, Голод і Стрілець посідали та й чекають. Несли, несли воду, а баба каже:
— Що нам, синку, цар! Сідаймо спочинемо.
Сіли вони спочивати. Сторож ліг та й заснув. Лиш руку одну задер. А баба відра вхопила і пішла. Іванко каже:
— Нема Сторожа, пропали ми.
— Зараз він прокинеться, — говорить Стрілець.
Та як прицілився, та як пустив стрілу, то так Сторожеві в пальця на руці й поцілив. Той прокинувся, порвав пута на ногах та як побіг, то догнав бабу та ще й лишив її на півкілометра позаду.
Тоді цар сказав:
— Видно, що цей Іванко буде наш зять.
Царівна вийшла, привіталася і повела Іванка до хати. Зайшли й свати. Цар запросив усіх на весілля. І я там був, і їв, і пив, по бороді текло, а в роті сухо було.
Ангел у службі на землі
Одного разу сталося так, що ангел згрішив перед Богом, а пан Бог спустив його з неба на землю, аби покутував гріх цілий рік. Тоді ангел перекинувся хлопцем, прийшов до одного господаря і найнявся в нього служити. Та так добре робить, що господар не може надивуватися. Що господар загадає — то ангел уже наперед робить.
От уже скоро й рік служби скінчиться, а хлопець ні разу за той час не засміявся. Одної неділі каже господар до нього:
— Запрягай, небоже, воли, та поїдемо до міста.
Запряг хлопець воли, набрав їм паші, посідали вони з господарем на віз та й їдуть.
Їдуть вони коло церкви, а там якраз служба Божа правиться. Хлопець тоді скочив із воза, як набрав каміння та як почав кидати у вікна церкви, — господар дивиться і не знає, що йому казати. Проминули вони церкву і їдуть коло корчми. А хлопець скинув капелюха і хреститься. Господар тільки дивиться і мовчить, їдуть вони далі. Приїхали до міста — дав хлопець волам їсти, а господар пішов десь у справах.
Увечері повернувся господар і каже:
— Запрягай воли, бо будемо їхати додому.
Хлопець запряг воли, коли дивиться — гончарі так б'ються горшками, що курява здіймається. А він тоді як почне сміятися, що господар аж здивувався. Приїхали вони додому, випріг хлопець воли, загнав до стайні, дав волам їсти та й заходить до хати. А господар його й питається: