Смерть — діло самотнє
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Радянська Україна
- Переводчик: Володимир Іванович Митрофанов
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смерть — діло самотнє». Краткое содержание книги:
— Ви забуваєте ось про що, — заперечив я. — Хто б не стояв за вашими дверима минулої ночі, він стоїть і за моїми. А я не можу йому цього дозволити, правда ж? Не можу дозволити, аби мене переслідував той тип, що підказав мені назву, яку я щойно надрукував на вашій машинці. Хіба не так?
Крамлі дивився на моє обличчя, і я знав, що він думає: абрикосовий пиріг, банановий кекс, суничне морозиво.
— Тільки будьте обачні, — промовив він зрештою. — А втім, старий міг просто послизнутися, вдаритись головою і впасти в канал уже мертвий. Тим-то в легенях і не було води.
— Ну звісно, а тоді виплив і сам заліз у клітку.
Крамлі примружився, так наче прикидав на око, скільки я важу.
Потім мовчки подавсь у свої джунглі й на хвилину зник. Я чекав.
Аж раптом звідкись іздалеку вітер доніс трубний гук слона. Я поволі обернувся до бризок штучного дощу й прислухався. Десь ближче хрипко роззявив свою величезну пащу лев, і з неї вихопилося хиже рикання. І враз повз мене, мов літній вітер, здіймаючи куряву, промчав гурт антилоп і газелей, і серце моє забилося в лад з їхнім легким тупотінням по сухій землі.
Раптом на стежці з'явився Крамлі з широкою хлоп'ячою усмішкою на вустах, видимо пишаючись зі своєї нікому доти не відомої дивацької химери й водночас соромлячись її. Він пирхнув і підніс угору дві нові, ще не розкриті бляшанки пива, показуючи ними на акустичну систему з шістьох схожих на величезні темні лілеї динаміків, прилаштованих на деревах. Ото з них і прилинали до нас антилопи, газелі та зебри, боронячи наші життя від безіменних хижаків поза парканом садиби. Ще раз протрубив слон і остаточно вразив мою душу.
— Африканські записи, — пояснив Крамлі, хоч у цьому й не було потреби.
— Чудово, — сказав я. — Е, а це що таке?
Десять тисяч африканських фламінго знялись у повітря з освітленої сонцем прісноводної лагуни п'ять тисяч днів тому, коли я був ще хлопчиськом-школярем і Мартін та Оза Джонсони[19] летіли від диких звіриних стежок Африки, щоб побути з нами, простими людьми Каліфорнії, і повісти дивовижні історії.
І тоді я пригадав.
Того дня, коли я мав чимдуж бігти, щоб послухати виступ Мартіна Джонсона, він загинув в авіаційній катастрофі біля самого Лос-Анджелеса.
Але й оце тепер, в обнесеному парканом клаптику джунглів, у цьому райському притулку Елмо Крамлі, лопотіли крильми птахи Мартіна Джонсона.
Моє серце полетіло з ними.
Я поглянув на небо й запитав:
— А що ви робитимете, Крамлі?
— Нічого, — відповів він. — Стара жінка з канарками житиме вічно. Можете побитись об заклад.
— Не маю на що, — сказав я.
Коли згодом того ж таки дня біля берега почали з'являтися потопельники, це зіпсувало відпочинок людям по всьому пляжу. Вони обурювалися, спаковували свої кошики з провізією і розходились по домівках. Собак, що залюбки бігли до води поглянути на чужинців, винесених хвилями на берег, миттю гукали назад сердиті господині чи розгнівані господарі. Дітлахів збирали до гурту й відсилали геть, суворо наказуючи ніколи не підходити до тих чужих людей.
По суті, утоплення було забороненою темою. Про нього, як і про секс, ніколи не говорили. А отже, коли потопельник мав зухвалість прибитися до берега, він ставав persona non grata[20]. Дітлахи могли собі потайки, в уяві, справляти похорон, але жінки, що залишалися на пляжі й після того, як багатодітні сімейства перелякано забиралися геть, усі як одна розгортали парасольки й поверталися спиною до води, так наче хтось, шумно сапаючи в прибережних хвилях, вигукував непристойності. І ніщо не могло змінити такого ставлення. Все було дуже просто: ті пропащі плавці з'являлися без запрошення, дозволу чи попередження, отож їх, мов незваних родичів, належало негайно, швидким підтюпцем відперти на суходіл, до таємничих льодових сховищ.
Та тільки-но забирали одного утопленого, як по березі розлягалися голоси дітлашні, що копала колодязі в піску біля води:
— Ой мамо, поглянь!
— Ану мерщій звідти! Мерщій!
І чути було тупотіння малих ноженят, що чимдуж тікали від тих мін, винесених на берег.
Повертаючись від Крамлі, я почув про нових незваних гостей.
Мені страшенно не хотілось іти від сонця, що, здавалося, вічно сяяло над садибою Крамлі.
Наближаючись до моря, ти ніби переходив у іншу країну. Немов радіючи з поганих новин, на узбережжя насувався туман. Потопельники не мали стосунку ні до поліції, ні до нічних лихих пригод, ні до жаских знахідок у каналах, які цілу ніч усмоктували воду між свої щелепи. То були просто прибиті мертвою хвилею покидьки.
19
Подружжя американських дослідників Африки.
20
Небажана особа (лат.).