Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
Виходячи з кафе, я поклала чайник та чашку в сірий пластиковий контейнер зі сміттям і викинула пакет із-під бутерброда. Наостанок я озирнулася і побачила, що Агата читає спортивний розділ щоденної лондонської газети, залишеної викладачем історії.
За порогом книгарні мережі «Блеквел» я не побачила Міріам, але відчула на собі її погляд.
Поки мене не було, Сельден-Енд наповнився звичайними людьми; усі вони заклопотано займалися власною роботою і, здавалося, не помічали велелюдного зібрання створінь довкола себе. Я позаздрила їхньому незнанню і, взявши манускрипт, рішуче намірилася зосередитися на ньому, але натомість спіймала себе на прокручуванні подумки розмови з Агатою в кафе та подій останніх днів. На перший погляд, ілюстрації в фоліанті «Ешмол № 782» не мали стосунку до того, що Агата Вільсон розповіла про його зміст. Цікаво, чому ж Метью Клермон та жінка-демон не замовили цей манускрипт самі, якщо він так їх цікавить?
Я заплющила очі, пригадуючи подробиці першої зустрічі з цією книгою, намагаючись укласти події останніх днів у певну схему. Я викинула з голови зайву інформацію й уявила проблему як загадку-мозаїку, розкладену на білому столі, й заходилася збирати докупи її різнокольорові компоненти. Та хоч як би я не тулила їх один до одного, цілісної картини не виходило. Я роздратовано відсунула крісло від стола і рушила до виходу.
— Чи будуть нові замовлення? — спитав Шон, приймаючи манускрипти у мене з рук. Я подала йому пишний букет свіжозаповнених смужок-замовлень. Шон усміхнувся, але нічого не сказав.
Перш ніж піти я мала зробити дві речі. Перша була справою ввічливості. Не знаю, як це їм вдалося, але вампіри примудрилися не дати натовпу створінь, що зібрався в Сельден-Енді, відволікти мене від моєї роботи. Відьмам і вампірам нечасто випадає нагода скласти одне одному подяку, але протягом останніх двох днів Клермон двічі захистив мене. Я твердо вирішила не бути невдячною або ж упередженою, як Сара та її подруги з медісонської відьомської спільноти.
— Професоре Клермон?
Вампір підняв голову.
— Дякую вам, — просто сказала я і, зустрівшись із ним поглядом, не відводила очей доти, поки він не поглянув убік.
— Нема за що, — пробурмотів він із легким здивуванням у голосі.
Друга справа була більш складною. Якщо я потрібна Метью Клермону, то він теж мені потрібен. Я хотіла, щоб він пояснив мені, чому «Ешмол № 782» приваблював до себе таку велику увагу.
— Можете звати мене Діана, — похапцем проказала я, побоюючись втратити самовладання.
Метью Клермон усміхнувся. На якусь часточку секунди серце моє спинилося. То був не звичайний стриманий усміх ввічливості, до якого я вже звикнула. Його рот розтягнувся мало не до вух, а все обличчя наче заіскрилося. «Господи, який же ж він гарний», — знову подумала я, і мені світ пішов обертом.
— Гаразд, — тихо мовив він, — але і вам доведеться звати мене Метью.
Я кивнула на знак згоди, відчуваючи, що серце і досі відбиває хаотичний ритм. Наче якась хвиля розтеклася моїм тілом, змиваючи рештки тривоги після несподіваної зустрічі з Агатою Вільсон.
Ніс Метью легенько смикнувся. Усмішка розпливлася по обличчю. Хай там що відбувалося в моєму тілі, він відчув це нюхом. Більше того, здавалося, він дав цьому явищу чітке визначення.
Я враз почервоніла.
— Приємного вам вечора, Діано. — Він навмисне розтягнув моє ім’я, смакуючи його як щось дивовижне й екзотичне.
— Доброї ночі, Метью, — відповіла я і похапливо ретирувалася.
Веслуючи того вечора тихими водами ріки, я спостерігала, як вечірня зоря перетворюється на сутінки і час від часу помічала на прибережній стежині розмиту димчасту пляму, котра трималася трохи попереду мене — немов якась темна зірка, що вела мене додому.
Розділ 7
О другій п’ятнадцять жахливе відчуття, що я потопаю, вихопило мене зі сну. Насилу виборсавшись із-під ковдри, силою сну перетвореної на заплутані водорості, я рвонула до світлішої води над головою. Та саме в цю мить, коли я майже вибралася, щось схопило мене за литку і потягнуло назад, на глибину.
Як це буває у кошмарах, я різко прокинулася, не збагнувши, що ж то вхопило мене за ногу. Кілька хвилин я лежала, дезорієнтована, тіло моє змокріло від рясного поту, а серце шалено гупало, відлунюючи у грудній клітці.
Нарешті я обережно сіла, спершись на подушку.
Із вікна на мене витріщалося якесь бліде обличчя з темними впалими очима.
Я не відразу здогадалася, що то моє власне відображення у віконному склі. Я насилу допленталася до ванни, і там мене знудило. Наступні півгодини я лежала, скрутившись калачиком на кахляній підлозі, клянучи Метью Клермона та іншу нечисть за свій тривожний стан. Нарешті я заповзла назад до ліжка і проспала кілька годин, а вранці насилу вбралася в спортивний одяг і зібралася на веслування.