Сини Великої Ведмедиці

Токай-іхто одягнув мокасини з козлової шкіри, облямовані по швах бахромою, гамаші і багато розшиту довгу куртку з лосиної шкіри. Із зброї він лишив при собі тільки ніж з різьбленою рукояткою. Потім підніс обома руками корону з орлиних пер з довгими китицями з таких самих пер і надів на голову. На цьому головному уборі вождя не було жодного пера, що б не мало певного значення і не розповідало б про подвиги їхнього власника. Маленькі пучки червоного пуху на самому вершечку корони означали вбитих ворогів. Надрізи на кінчиках пер і червоні малюнки говорили знавцеві, скільки Токай-іхто поранив славетних ворогів і скільки разів сам був поранений. Пера з хвоста рідкісного «військового орла», якого взагалі дуже важко вбити, вирізнялись своєю красою і були всі» однакового розміру. Оправа корони була оздоблена білим горностаєвим хутром.

Коли Токай-іхто наблизився до вогню, Тобіас із захопленням підвів на нього очі. Він бачив цю людину на тлі трофеїв, що висіли у наметі на жердинах і свідчили про мисливські та бойові подвиги самого Токай-іхто та його батьків: бізонячі черепи й роги, величезна шкура сірого ведмедя з головою, разки з ведмежих кігтів та зубів, палиці з гнучкими держаками, луки, коштовні, майстерно вирізьблені сагайдаки, списи, товсті круглі щити із складеної всемеро шкури з шиї бізона, що відбивали навіть рушничні кулі і захищали від багатьох небезпек. Вогнестрільної зброї не було видно. Здобуту зброю вождь, певно, розподілив між воїнами, а свою власну, яку він не брав на полювання, мабуть, десь добре сховав.

Коли намет і сам хазяїн були готові до прийому, Токай-іхто пішов, щоб особисто запросити гостей, що користувалися особливою пошаною. Трохи згодом він привів під руку старика, в якого під тягарем років уже зігнулася спина і хилилася донизу голова. Білий як сніг старий був чаклуном селища; до нього ставились із забобонним страхом, а на раді вождів він не тільки був рівний всім, а навіть більш впливовим, ніж вожді. Поряд старого виступала якась показна постать. Високе чоло, твердий погляд свідчили про неабияку силу волі і розум. На цьому чоловікові також була накидка з розмальованої шкури, на голові прикраса з бізонячих рогів, оздоблена орлиними перами, якою удостоювали небагатьох воїнів і вождів, що однаково відзначалися і під час ради, і в бою. Вкорочені і старанно відшліфовані бізонячі роги, розміщені залежно від розміру, були вільно прикріплені до низенького вінця з горностаєвого хутра і погойдувалися від кожного поруху голови. З потилиці звисала китиця з орлиних пер, теж прикріплена до горностаєвого вінця.