Миколаївське небо

— А звідки ти знаєш людську мову?

— Не сміши мене! — відмахнулася Руся. — Я гадала, ти розумніший. Кораблі стільки століть тонули з книгами, тепер йдуть на дно з комп’ютерами. Плюс — радіо, телебачення…

Зголоднілий комар вчепився в сідницю, і Юрко, спересердя хлопнувши по ній, раптом виявив, що голий. Він став нервово натягувати плавки, трапляючи двома ногами в один отвір. Одягнувшись, хлопець відчув хоч якусь упевненість.

— Слухай… А що ти забула у цьому місті?

— Знаєш, мені набридли модні курорти. По-перше, там повно наших, а по-друге, я вирішила трохи розважитися. Зробити еротичний круїз…

— І давно ти так розважаєшся?

— Давне-енько, — солодко потяглася Руся.

— Щастить тобі, — заздрісно зітхнув Юрко. — А Міха і Стас — вони хто?

— Охоронці, — недбало відмахнулася Руся і підвелась. — Колишні акули. Така ж сила і такий же обмежений інтелект. Ну все, любий, будемо прощатися. Ти був дуже навіть нічо-ого! — проспівала вона.

— Ви попливете? — тупо спитав він.

— Прямо зараз шубовснемося у воду й погребемо! — захихотіла вона. — Звичайно, попливемо. На яхті!

Руся притислася до нього пружним тілом, рушник зісковзнув на пісок. Але якийсь блок у свідомості заважав Юркові зосередитися. Йому здавалося, що він тримає в руках рибу. Оселедець-переросток. Він замружився і поцілував Русю.

— Прощавай!

— Прощавай! — вона підняла рушник, розсунула гілки верби і зникла в ночі.

Юрко чекав хвилин двадцять, щоб дати час русалці з акулами віддалитися на безпечну відстань. Він натягнув джинси й сидів тепер на пісочку, дивлячись на тремтливі у воді вогники. Місто святкувало свій день народження, розпорюючи небо феєрверками, а річка топила їх дублікати в смоляній чорноті. У водоростях плюскотіли рибки, ганяючись за віддзеркаленнями падаючих зірок. Хоча, — у світлі знань, що відкрилися Юркові, — можливо, то були русалки, але з берега не побачити. Взагалі ж йому давно настав час повертатися додому, але з голови не йшла історія Русі.

— Чого тільки не придумають ці дівчиська, — зітхнув Юрко. — Русалка. Ага, звичайно! Чи я настільки схожий на ідіота?

У небі рвонув особливо сильний феєрверк. Ймовірно, це була кульмінація свята. Пора! Юрко встав, дістав з кишені мобільний телефон, набрав довжелезний код. Потім підніс трубку до вуха й проказав пароль. Відбиток палаючого неба у воді здригнувся, розколовся на шматочки і розтікся з боків апарату, що сплив. Так, нічого «крутого» — одномісний міжзоряний модуль. Серія «А-То!». Модель «Блукач».

— Русалка! — похитав головою Юрко, спостерігаючи, як вірний блукач вибирається на берег, обтрушує водорості й протирає ілюмінатори. Він підійшов і поплескав друга по боку, модуль здригнувся і задоволено загурчав, прогріваючи міжпросторовий двигун. — Та бачив я цих русалок! — досадливо сплюнув на пісок Юрко й поліз у догідливо відчинений люк.