Миколаївське небо

— Непогане пиво, — похвалила Руся. На горлечку пляшки залишився слід криваво-червоної помади.

— Може… скупаємося? — ризикнув запропонувати Юрко.

— Б-р-р, — повела округлим плечем Руся. — Вода брудна, та й водоростей багато.

— Тоді навіщо ти сюди прийшла? Чи ж не засмагати?

— Майже, — лукаво всміхнулася Руся. — А ти?

— І я майже, — розсміявся Юрко. — Естетично насолоджуватися.

— Швидше еротично, — підморгнула Руся. — Ти тутешній?

— Не зовсім. У мене тут родичі… Я іноді до них приїжджаю. А ти?

— Я тут… проїздом, ніколи раніше не бувала. Та й потрапила сюди, загалом, випадково.

Тим часом пожвавлення, що охопило пляж з появою Русі, досягло апогею, і нерви деяких осіб сильної статі не витримали високої амурної напруги. Кращі представники місцевої фауни — Павло Шафа, що насправді був «дахом» для половини міста, і Микола Бойко, його спритний сподвижник, — наблизилися до парочки, яка вела милу бесіду.

— Хлопчику, тобі тут не затісно? — наголошуючи на слові «хлопчику», глузливо запитав Бойко.

— А то ми тебе можемо посунути, — процідив крізь зуби Шафа, — якщо сам не відповзеш.

— Хлопці, та ви чого? — розіграв здивування Юрій, чудово розуміючи «чого», не дурень.

— Того! — нависнув над ним Шафа. — Котись звідси, поки ноги не повисмикував.

— А якщо в мене такого бажання нема? — Юрко сів, підтяг коліна до грудей.

— Ми тобі допоможемо, блін, — сказав Бойко, з ніжністю ката дивлячись на бовдура, що наважився сперечатися з «дахом».

— Молоді люди, що це ви до нас причепилися? — устряла в світську бесіду Руся. — Ми вас не чіпали, то і йдіть собі стороною.

— Це ти з ким зараз балакала? — оторопів Шафа. — Це хто тут молодий?

— Може, запитаєш, хто тут людина? — запропонувала Руся.

— Ти що, коза, конкретно з глузду з’їхала? — обурився Бойко. — Що за пургу женеш?

— Коза? Бідне-енький! У тебе ще й із зором проблеми? — вже відверто глузливо протягнула Руся. — Чи може, люб’язний, ти латентний зоофіл?

— Чого-чого? — хором перепитали Шафа й Бойко, остовпівши від нечуваного нахабства дівчини.

— Словник тлумачний простудіюй, а потім із розумними людьми розмовляй, — порадила Руся.

— Я ща з тобою побалакаю! І з твоїм друзякою теж! — Шафа загрозливо підтяг труси, що за пріснопам’ятних часів іменували «сімейними».

— Знаєте, люб’язні, ви мені абсолютно не подобаєтесь. Вигляд у вас якийсь такий… не гламурний! Правда, Юрчику?

— Еге ж, — відгукнувся той, гарячково міркуючи, в що йому виллється словесна жвавість неймовірної Русі.

— Ну все, голуби, — нависнув над ними Бойко. — Ща ви йдете з нами, блін…

— Та що ти кажеш! А якщо я відмовлюся? — Руся посміхнулася і кокетливо провела пальчиком по своїх грудях.

Від її посмішки Шафа похитнувся, як від удару в щелепу. Зачаровано простеживши за пальчиком, він ікнув і витиснув:

— Тобі допоможуть дійти, люба моя! Колян, ану маякни хлопцям!