Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
На Московському хімічному заводі, де працювала Соня Ісакова, ці урочисті обіцянки збирала голова профкому. «Дівчата, — казала вона, — давайте-но напишемо соціалістичні зобов’язання. Даю вам півгодини». І кожна жінка із цеху сірчаної кислоти писала приблизно таке: «У зв’язку з 64-ю річницею Радянської влади зобов’язуюся взяти участь у виробленні до кінця року п’яти тонн сірчаної кислоти понад план, а також підвищувати свій ідеологічний рівень, відвідуючи заняття з вивчення творів Леніна, та дотримуватися трудової дисципліни». Те саме відбувалося в інших цехах підприємства, аж поки кожний робітник не підписував такої заяви. Після цього призначалися «суперники», з якими належало змагатися: робітник змагався з робітником, підрозділ — із підрозділом (бухгалтерія — з фінансовим відділом, інженери — з конструкторським бюро, цех сірчаної кислоти — з цехом виробництва поташу), а весь завод — із якимось заводом у Казахстані.
Результати змагань зводили в таблицю представники профспілок, які давали волю своїй фантазії, вигадуючи продукцію, ігноруючи прогули й приписуючи працівникам зусилля з підвищення свого ідеологічного рівня, яких ніколи не існувало. Наприклад, сімсот робітників цього хімічного заводу нібито записалися на курси марксизму-ленінізму. Коли ж проводилися заняття, на них були присутні лише троє осіб. Незважаючи на це, представник профспілки звітував про відвідання занять всіма робітниками, створивши тим проблему для заводу в Казахстані, на якому працювало лише п’ятсот осіб.
Доки все це тривало, створена режимом «дзеркальна кімната» мала гіпнотичний ефект. Скрізь, куди не поглянь, — у газетах, на радіо й телебаченні, в парламенті, на роботі, в залах засідань, у школі — людина стикалася з оманливими фасадами, які мали засвідчувати істинність однієї-єдиної точки зору. Свобода слова припинила своє існування навіть на рівні можливості, ідеї, які не можна було висловлювати, так і не були сформульовані, а люди, шукаючи прихистку в конформізмі, повернулися до стереотипного, безпечного способу мислення.
Проте коли в 1986 році було проголошено гласність, люди стали отримувати доступ до інформації, що суперечила офіційній версії дійсності. Будь-які правдиві відомості в пресі, на кшталт справжніх цифр смертності немовлят у СРСР, були шоком після стількох років офіційної брехні. Часи правління Брежнєва в газетах незабаром почали називати «періодом застою».
У 1988 році, коли політика гласності йшла повним ходом, почали розвалюватися всі аспекти облудної дійсності, створеної режимом: його брехлива версія історії, його брехливий опис сучасної реальності та нескінченні міражі, метою яких було створення у власних громадян і в іноземців враження про одностайність підтримки цього режиму радянським народом.
Здавалося, що ледь не за одну ніч Москва змирилася зі зниженням певного метафізичного статусу. З торців будівель зникли гасла, з вулиць — портрети членів Політбюро, включно з Горбачовим, будинки стояли непофарбовані, давно вигнані міліцією з публічного простору п’яниці та інваліди знову з’явилися на вулицях, а на подвір’ях стало накопичуватися сміття. Створена режимом фіктивна утопія продемонструвала всю свою штучність, і віра в ідеологію йшла у минуле.
3
ГОРБАЧОВ І ПАРТІЯ
«То хто ж ти?»
«Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого...»