Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
— документи, що свідчать про видужання або значне поліпшення здоров’я особи, визнаної недієздатною, а саме, висновок судово-психіатричної експертизи, яка призначалася ухвалою суду (судді);
— докази, що підтверджують припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами:
а) медичні висновки;
б) довідка про стан здоров’я;
в) виписка з історії хвороби;
г) довідка наркологічного диспансеру або лікаря-нарколога;
д) показання близьких родичів, членів сім’ї, сусідів, даними в судовому засіданні;
е) характеристиками з місця проживання, роботи й ін.
5. Громадянин, визнаний судом недієздатним або обмежено дієздатним, може бути поновлений у дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров’я. Рішення суду про це постановляється на підставі висновку судово-психіатричної експертизи. Ініціаторами цих справ можуть бути члени її сім’ї, опікун, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад, суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦК: якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу, оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах.
Глава 3. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ
Стаття 242. Підсудність
1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання.
2. Підсудність справ про надання неповнолітній особі — громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.
(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 21.01.2010р. № 1837-VI)
1. Цивільний кодекс України вперше у ст. 35 встановив випадки набуття повної цивільної дієздатності неповнолітніми, крім реєстрації шлюбу. В законодавстві інших країн такий інститут відомий під назвою «емансипація».
Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки чи піклування за заявою заінтересованої особи та письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
У разі відсутності такої згоди, надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням суду в порядку, передбаченому розділом 4 главою 3 ЦПК України (ст. ст. 242 — 245).
2. Підсудність даної категорії справ визначається місцем проживання заявника. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Водночас, підсудність справ про надання неповнолітній особі — громадянину України, який проживає за її межами, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст. 29 ЦК України).