Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
— Чому… Я люблю… — Коротко відповіла Наталка. — А мені Настя казала, — сказала вона й замовкла…
— Що?
— Що ви на мене дивитесь.
— А ви що?
— Нічого. Що я? Кіндрат казав, що ви робите театри. Закликав нас. Мене, Настю…
— Ну, і що?
— Настя може йти. Що їй? Але я… Мене не пускають. У нас такі сусіди. Скажуть: дивись. Не хоче робити. За хлопцями бігає.
— Ви мусите згодитися… Мусите бути з нами! Можливо, не хочете.
— Я хочу. Хто казав, що не хочу. Я пішла б… О, Боже. Поговоріть з Ільком. Може, він щось скаже… А тепер добраніч.
Були вже біля річки. Володько дивився, як переходила вона кладку, як переступила через перелаз і як поволі зникала у темноті. Потім повернувся й пішов вже не горою, а долиною вздовж річки до криниці.
Було вже тихо. Люди розійшлися. Долину залила глибока темрява. Дорога мало помітна, але Володько знає її напам'ять. Пахне весною, бруньками, медом молоденьких листочків вільхи.
Володько чує, що настрій його піднявся. Чогось йому весело. Має багато моментів життя, що їх не забуде, а до них належить і цей. Нічого особливого не сталося. Ну, був у церкві, ну, дивився, як роздають вербу… Багато разів був у церкві й багато бачив подібне… Але це не те. Ні! Це зовсім, зовсім щось інше. У тій темноті, між полум'ям свічок, між теплом і диханням людей, між словами, зверненими до Бога, між співом, родилось щось таке, що наповняє цілу його істоту. Неуявне, ненамацальне, одначе виразне. Чує його по цілому тілі — тут і тут, нервами, розумом… Хто знає, що з цього може бути. Ах, нащо це знати? Тепер, на початку життя? Навесні? Серед співу цілої землі, що ось прокидається й починає дихати?
І на другий день, і на третій Володько не позбавився свого почуття. Куди б не пішов, воно йшло за ним. Був у полі — воно там… У стеблинах хвощу, що тільки витикаються на «поверхню… У бруньках ліщини. У хмаринах, що розсипані по синьому, білі такі, майже прозорі… Був у лісі. Так. Тут воно також з ним. М'який мох, праліски над Угорщиною, перші фіялки — все це видихає з себе те почуття. Працював. Ішов за плугом. З чола падав піт. Але й тут, з-під свіжої скиби, разом з сильним запахом землі, промінювало одно й те саме всемогутнє почуття.
Хотів її знову бачити. Кожний день хотів її бачити. У четвер вечором знову пішов до церкви. Це «Страсть». Це вечір, коли згадують Юду злочестивого й розбійника. Знову горять свічки і дзвонять дзвони. Уява родить ті чи інші, вже багато разів роджені, картини, а між ними й ця, що стоїть тепер перед очима.
Наталка співала на крилосі. Але після церкви не міг з нею Говорити. З нею був її наречений. На Великдень також не бачив її. Першого дня розговіння, відвідини найближчих. А на другий день її вже ніде не було. Навіть у церкві. Володько був на цвинтарі, де сходяться дівчата та співають веснянки. Був на вулиці. Скрізь повно народу. Скрізь «Христос Воскрес», скрізь веселі обличчя, скрізь барви, сміх. Цілий день безперестанку дзвонять дзвони. Хлопчики «б'ються» крашанками. Дівчата з відкритими головами, у віночках. Сонце, тепло, от-от розцвітуть черешні.
Володько вже міг одягнути білу, з виложеним коміром сорочку й так іти. Весняний, теплий вітер приємно лоскоче молоде, пружне тіло. Чує себе наповненим кипучою силою. Одначе йому неприємно. Зустрічається з тим чи іншим з хлопців.
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес! Як маємось?
— Нічого!
Розходяться. Кожний має сьогодні свої радощі. Нема часу на чужі. Хлопці зібрались на вечір до Башковець. «Миритися». Кликали й Володька. Ні. Він не може. Ні, то ні. Пішли самі. Вдарили пісню й пішли.
Володько йде вулицею сам. Біля школи зустрічає Кіндрата. Він п'яний, червоний і веселий.
— А-а-а! Христос воскрес! Не чув хіба? А ми тебе шукаємо. Був у Андрія… Ех! — і не договорив.
— Так. Я бачу, що ех… А хто там ще був?
— Свої. Сергій… А ти, брате, що? Сумуєш? Хто сьогодні сумує — дурень. Ти пробач. Не тобі це вліпив, а так… взагалі… Наталку бачив рано… Йшла до Тетильковець. Я провів її й кажу: чому не хочеш грати? Дурна. Ходи, й кінець. А Ількові наб'ю морду, й також кінець. Ні. Вона завжди туди ходить. Дівка, як шкло!
Володько легко почервонів. Кіндрат не помітив.
— Не казала, коли вернеться?
— Казала. За тиждень. Не йдеш зо мною? А де хлопці?
— Ні. Я додому. А хлопці пішли до Башковець. Будь здоров!